Ви тут:: Діяльність Інші напрямки служіння Диякон-художник Іван Гуцул: «Свої картини я дарую Богу» I 26 листопада 2009
 
 

Банер
 
 
 
 

Диякон-художник Іван Гуцул: «Свої картини я дарую Богу» I 26 листопада 2009

e-mail Друк PDF
 

Іване Андрійовичу, у Вас так багато картин! Яка з них найулюбленіша?

Навіть не знаю... Тим більше, що я створюю не лише картини, але й на запрошення братів та сестер багато працював над оздобленням Молитовних будинків: у Рівному, Луцьку, Чернівцях, Кам'янці, Дунаєвцях, Маріуполі, Павлограді, Попельні та інших містах, а також в Молдові, Росії, Білорусії, Румунії... Найтепліші спогади лишила по собі праця над оздобленням Дому Молитви Центральної церкви м. Вінниця - цей храм відомий тим, що його навіть невіруючі вважають окрасою міста й охоче випускають календарі, книжки, буклети з його зображенням. Один із молитовних будинків міста Кобрин (Білорусія) на архітектурному міжнародному конкурсі релігійних будівель виграв Гран-прі, і я отримав диплом переможця по інтер'єру. Картини - то мій подарунок моєму Господу, який дав мені такий талант.

Коли у вас проявився хист до малювання?

Ще з дитинства. Я народився й виріс в селі Недобоївці Хотинського району Чернівецької області і мої батьки, члени церкви євангельських християн-баптистів, змалку брали мене з собою на Богослужіння. На той час (я народився в 1959-му) всі стіни й навіть стеля нашого Молитовного будинку були розписані одним цілісним пейзажем і я, малий, приходячи на служіння, залюбки розглядав дерева, квіточки, стежечки, синє небо, реалістично змальовані місцевим художником Борисом Курликовим. Розпис цей час від часу оновлювався, проте загалом прикрашав наш Дім Молитви більше 30 років. Думаю, постійне споглядання цих картин і спонукало мене до творчості. Малював вдома, на уроках образотворчого мистецтва у школі... В 1973 році у Хотині відкрилася художня школа і я одразу пішов туди.

Хто найбільше сприяв Вашому творчому й духовному зростанню?

Я вчився у прекрасного молодого педагога Віталія Васильовича Кушнірюка, який не тільки вчив мене малювати, але й завжди підтримував морально, був моїм порадником в творчості, та й дотепер є. Віталій Володимирович - не просто мій перший вчитель; він - дуже дорога мені людина, що завжди підтримувала мою творчу діяльність і допомогла відбутися як художнику. Він і порадив мені вступати до Одеського Державного художнього училища ім.. М. Б. Грекова, в якому я з успіхом закінчив живописне відділення. Моїми вчителями були чудові митці - Лоза, Єгорова. Але найбільше враження на мене справив пастор Центральної Одеської церкви Василь Єфимович Логвиненко. Він помітив мене, 14-річного сільського підлітка, і завжди підтримував, проявляв зацікавленість моїм духовним життям і батьківську турботу про мене. Нещодавно Василь Єфимович відійшов у вічність, але всі, кому він допоміг свого часу, довіку згадуватимуть його з величезною вдячністю.

Як складався ваш трудовий шлях?

А ніяк. Маючи диплом вчителя малювання, після служби в армії я прийшов влаштовуватись на роботу. Але через те, що не був комсомольцем і не мав бажання ставати ним, скрізь двері для мене були закриті. Нарешті, одна висока посадова особа сказала прямо: «Художник - це політична фігура. Доки ти не покладеш мені на стіл комсомольського квитка, працювати у нас на художньому комбінаті не будеш». Тож, прийнявши в 1980 році святе водне хрещення і ставши членом церкви, я всю свою енергію і всі здібності присвятив Господеві.

Малювали в церкві?

Ні, на той час я захопився музикою. Самостійно вивчивши нотну грамоту, почав разом з братами й сестрами організовувати дитячі і молодіжні хори, різні музичні гурти, займався організацією євангелізаційних служінь... В нашій Недобоївській церкві здавна були дуже міцні традиції музичного служіння, закладені ще на початку 20 століття чудовим братом Іваном Савчуком, тож співати було з ким. В цій справі мені допомагали батьки, а з 1982 року - дружина Ліда.

Дружина - теж художник?

Діти Івана Гуцула:

Оксана - професійний музикант, піаніст, закінчила Чернівецьке музичне училище та Чернівецький Національний університет (музична кафедра). Проживає в м. Сакраменто (Каліфорнія, США), керує молодіжним хором в одній із баптистських церков.

Тетяна - лікар-стоматолог, закінчила Українську медичну стоматологічну академію в.Полтаві. Є одним з керівників дитячого хору  церкви с.Недобоївці, співає в хорі, грає в оркестрі.

Віктор - студент Кам'янець - Подільського Національного університету ім. Огієнко (кафедра образотворчого мистецтва, реставраційний відділ). Керує  церковним молодіжним хором та музичним гуртом.

Ні, Бог дав їй інший талант. Вона - моя найкраща помічниця. З Лідою ми виросли в одній церкві, знаємо одне одного з дитинства. Разом співали в хорах, грали в оркестрах, та й після одруження продовжуємо трудитися разом, тепер вже з нашою сім'єю - Бог благословив нас трьома дітьми. Це є велике Боже благословення, що дружина мене підтримує не лише в служінні, а й в моїй професійній діяльності. В нашій сім'ї ніхто не малює, крім мене, а тепер ще й сина Віктора:  батько й мати працювали в колгоспі, сестра вивчилася на швачку, але всі мої рідні завжди з повагою ставилися до мого вибору, сприяли навчанню й творчості. І я їм за це дуже вдячний

Коли ви повернулися до малювання?

Десь із Горбачовської пори. Тоді багато наших громад реконструювали старі і будували нові молитовні будинки. Потрібні були майстри для оздоблювання будівель, і я займався цим з великим задоволенням. Скрізь, в селах і містах, прикрашав великі і малі Доми Молитви, по можливості не відмовляв нікому. Багато художніх робіт виконував на приватні та державні замовлення.

А на міжнародні виставки як Ви потрапили?

Довгий час - з 1987 року - я співпрацював зі Спілкою художників України, разом з колегами виставляв свої картини на обласних та всеукраїнських виставках. За кордон в радянський час дорога для мене була закрита, бо - віруючий... Вперше мої картини потрапили на міжнародну виставку в 1994 році, і з того часу постійно виставляються в Німеччині, Нідерландах, навіть в Австралії... Персональні виставки проходили в Мельбурні (Австралія), Ауріху, Бадбефісені, Кльопенбурзі, Мольбергені (Німеччина), Гронінгені (Голландія). Крім того, моїх робіт багато в приватних колекціях: в музеї генерал - губернатора Канади (Оттава), галереях Німеччини (Мюленгалереї), приватних зібраннях України, Америки, Франції, Саудівської Аравії, Австралії, Голландії, Німеччини. Є постійна виставка в галереї «Мюленгалері», м. Гросефейн, Німеччина. На мою думку, цим Господь свідчить, що віра в Бога не гальмує творчості, а, навпаки, допомагає їй.

Часто митець, досягаючи певного рівня, або впадає в гріх гордині, або втрачає бажання творити і стає просто ремісником. Не боїтесь цього?

Тут все питання в тому, кому ти служиш. Мені простіше, адже я завжди маю перед очима Господа і знаю, що все, що роблю - то лише для Нього. Взагалі, творчість - це дуже складний процес мислення, постійний рух. Все, що бачиш, чуєш, відчуваєш; все, що тебе оточує, воно переломлюється через призму сприйняття художника і стає твором. Млин, Хотинський замок - це те, що я бачив з дитинства, що супроводжує все моє життя і образ цих речей трансформується через життєвий досвід, інформацію, почуття...

Практично всі Ваші картини, особливо портрети - світлі, дуже теплі, сонячні, барвисті... І тільки Ваш автопортрет - темний, аж чорний, наче змучений. Це прояв внутрішніх протиріч чи слід пережитих страждань?

Ні те, ні інше. Зрозуміти іншу людину - це великий труд, але зрозуміти себе - набагато складніше. Найбільша сміливість - показати себе таким, яким ти є, в моєму випадку - непоказним, трохи суворим, без будь-якого прикрашання. На жаль, нині багато людей навчилися дипломатії у стосунках, але свій внутрішній світ заковують у глуху заброньовану скриню, віко якої надійно закрито. І всі ці броньовані скрині розкидані по пустелі, і люди ходять поміж них, і нічого живого, справжнього не бачать. Зазвичай кожен себе вважає гарнішим, аніж є насправді, але Бог оцінить нас набагато точніше за нас. Якщо Його оцінка буде кращою за нашу власну - добре! Стережіться лише, щоб не сталося навпаки.

Ваші картини - якісь не справдешні... Наче змальовано з натури, але то - наче щемливий спогад чи солодка барвиста мрія, набагато гарніша, ніж є в житті. Ви їх малюєте з уяви чи з натури?

Звичайно, кожен митець має свій творчий почерк і свою «кухню», але всі роботи - уява художника, навіть якщо він пише з натури. Тому що він бачить дійсність такою, як він її уявляє. Щоб побачити, потрібно навчитися дивитись. Навчитися бачити - це не лише вивчити різні художні напрямки й течії, імена майстрів та їх роботи. Потрібно мати відчуття прекрасного, яке в кожного - своє. Творчість для мене - це життя, Бог - то найпрекрасніше, що тільки може бути, а Слово Боже - істина в найвищій інстанції. І тому в творчості я прагну відобразити світло Божественної слави, щоб побачити її самому і показати іншим.

Отже, Ви малюєте через те, що це - потреба Вашої душі. Але який «месседж» Ви  хочете донести до глядача? Можливо, це - щось на зразок заповіту: дивіться, насолоджуйтесь, привчайтесь бачити Бога в усьому Його твориві?

На жаль багато людей не в змозі побачити велич Бога в оточуючому світі і житті. Збіднюючи себе самотужки створеними догмами і законами, вони хочуть нав'язати свої збіднені уявлення іншим. Багато хто згоден використовувати образотворче мистецтво для прикрашання своїх домівок, але загалом саме цей вид творчості  вже довгі роки залишається другорядним і незначним. Але живопис - то особлива мова, жива, образна, доступна всім людям без перекладача. Колись люди розуміли її, зараз - забули... Тому і Ангел на моїй картині плаче, бо він знає і бачив, як пише Петро 1:10 - 12 , про спасіння Христове, яке воно славне! Навіть пророки хотіли його бачити, досягнути, про що звіщено нам Духом Святим, але багато людей не хочуть прийняти це спасіння... І Ангел, замість того, щоб радіти - плаче...

Певно, бачити красу й велич Бога у Його творінні вміють лише діти...

Так і є. Погляньте, з якою насолодою вони ще змалку бавляться з пензлем та фарбами, старанно вимальовують дощик і сонечко, квіточки й звірята, маму з татом; як пильно роздивляються малюнки, придумуючи за ними цілі оповідання! Ілюстрації до Дитячої Біблії для них довгий час є зрозумілішими за текст, та й пояснити щось за допомогою малюнка їм набагато легше, ніж словами. Взагалі зорове сприйняття у людини зазвичай більш розвинене, аніж абстрактне. Причому немає різниці: освічена людина, чи ні, молода чи літня, сформувалася її особистість у великому місті чи в маленькому селі. Особисто мені мислення художніми образами допомагає у роботі з хором, проповіді. Коли я вчу гімн з хором, то бачу повнокольорову картину: світло, тінь, різні кольори, акценти музики... Робота з пензлем допомагає не лише концентруватися на художньому творі, вона спонукає краще аналізувати тему і ту ідею, яку хочеш виразити.

Не пробували передати свій хист ще комусь, крім сина?

В 2003 році за пропозицією німецьких колег я заснував художню школу «Ренесанс» в містах Кльопенбург та Льоне (Німеччина), і вже маю деякий досвід, що буває, коли при церкві функціонує школа образотворчого мистецтва. Наприклад, у містах Брамше й Фене (Німеччина) школи малярства існують майже п'ять років. Діти й дорослі, мають можливість проходити фахову підготовку. Ми організовуємо виставки робіт учнів школи в холі молитовного будинку, поєднуємо концерти музичної школи з відкриттям виставок, і це дає хороший відгук братів і сестер, а також відвідувачів молитовного будинку. До того ж, навчання в школі доступне для всіх бажаючих, і люди зі світу приходять спочатку вчитися малювати, а потім, переборовши острах, починають відвідувати Богослужіння. Віруючі також мають можливість розвивати свої здібності, бо викладання проходить в євангельському дусі.

А в Україні є щось подібне?

На жаль, таких прикладів в Україні я не знаю. Але вірю, що у майбутньому малярство для наших віруючих не буде чимось чужим, світським і неприйнятним. Можливо, варто у християнських навчальних закладах для наших євангелистів і служителів ввести курс «Образотворче мистецтво, комп'ютерна графіка та співи», адже відчуття прекрасного - воно ніколи не зашкодить служінню і розумінню величі Бога, я це знаю по собі та по моїх колегах. Мрію також про те, щоб згуртувати професійних художників-християн, діячів образотворчого мистецтва в одну християнську спілку, можливо, під кураторством інформаційного відділу чи журналу «Євангельська нива». Тоді у нас була б можливість спілкуватися, обмінюватися досвідом, організовувати пересувні художні виставки, розвивати свій хист і благовістити ним людям. Розуміючи, що покаяння - це робота Духа Святого, ми, художники, все ж бажаємо внести посильний вклад в справу звіщення Євангелії.

Нехай Господь Всемогутній здійснить Ваші мрії!

Сюжет про виставку виставку Івана Гуцула 27 листопала, на каналі CNL Україна о 17:00, 22:00, та 28 листопада о 14:00 та CNL Європа о 18:00 та 23:00.

Сергій Бурлака,

Олена Мокренчук

Фото з приватного архіва художника

Image

Image

Image

Image

Image

Image

Image

Image

Интересная статья? Поделись ей с другими: