Ви тут:: Бібліотека Духовні статті Духовний стан пастора і помісна церква
 
 

 

Банер
 
 
 
 

Духовний стан пастора і помісна церква

e-mail Друк PDF

 

2. Церква не може піднятися вище духовного рівня своїх служителів. Саме тому Бог покладає на Своїх служителів велику відповідальність. Від них перших очікує глибокого розуміння критеріїв служіння і постійного особистого духовного зростання. Це не побажання, але біблійні вимоги для служителів. Пресвітери церков покликані бути взірцем для вірних.

3. Церква змінюється настільки наскільки змінюються її служителі. Ми не можемо говорити за глибокі перетворення, пробудження віруючих, посвячення їх в служінні, якщо це не переживають спочатку служителі Христові. Все в церкві починається з пастора і закінчується пастором . Христос навчав: «Від кожного кому багато дано, багато від нього жадатимуть. В кому багато ввірено, від того ще більше жадатимуть» (Лк. 12:28).

4.  Вимоги до служителів завжди будуть вищими ніж до членів церкви. Обираючи дорогу служіння варто пам’ятати: недостатньо бути трішки кращим від інших. Потрібно виділятися, відзначатися, «у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!» 1 Тим. 4:12. Церква завжди чекає кращого прикладу від своїх служителів. Помічає їх духовну висоту і радіє успіхам.

І. Криза характеру пастора – одна із найбільших проблем сучасної церкви.

1. Характер пастора визначає, що Господь зможе звершувати через нього в  Церкві.  Які результати будуть досягнуті? Як Бог змінить інших через служителя?  Недоцільно говорити про методики, стратегію служіння, якщо пастор не живе  життям духовних перемін. Не варто акцентувати увагу на теологічній підготовці, якщо пастор-магістр постійно не переживає перемін в характері. Це важливе питання, «за умовчанням», визначає успіх, або поразку в служінні. Пасторські послання визначають критерії характеру пастора і їх варто визнавати впродовж всього періоду служіння.  (1 Тим. 3 р. Тит. 1 р.).  В сучасному світі ставку все більше роблять на здібностях людини, нехтуючи її духовними особливостями. В світі, багатьох відверто використовують для досягнення своєї мети. На обдарованих дивляться як на потенціал який можна «вичавити» для бізнесових, наукових чи політичних цілей. Досягаючи результатів «відпрацьований матеріал» забувають,  і нікого не цікавить що з людьми відбувається далі?

Пасторство радикально відрізняється від подібних світських стандартів. Щоб не згоріти, або не перетворитися в церковного функціонера чи менеджера, важливо пам’ятати: біблійне пасторство – це не посада, не позиція, але перш за все відповідний образ життя. Це характер через який люди впізнають в нас Ісуса Христа. В сучасних реаліях залишатися справжнім пастором може тільки той, хто уподібнюється образу Христа (Рим. 8:29).

2. Що визначає наш успіх: позиція пастора чи характер пастора?  Початківці в служінні часто говорять про важливість зайняти позицію в служінні. Це начебто допомагає здобувати пасторський авторитет. Позиція важлива тільки на старті служіння. Далі, людям потрібен Христос в нас. А це вже характер служителя. Християнам важливо бачити як Господь може працювати в нас і через нас, і приклад пресвітера  - це кращий приклад для пастви. Люди більше довіряють Богу, якщо бачать як Христос змінює нас. Служителі церкви є орієнтирами Божої благодаті, Його перетворюючої роботи. Людям важливо бачити взірець християнського життя в своїх служителях.

ІІ. Позитивний вплив на церкву виявляється через особисту богобійність (побожність) пастора.

«благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього» 1Тим. 4:8

1. Ствердження в служінні відбувається через формування богобійного характеру. Діти Божі відрізняють правдиву побожність обраних на служіння від акторства, ділової діяльності, вміння подати себе і таке інше. Одним із важливих  чинників є близкість пастора до Пастороначальника. Чим ближче служитель до Бога – тим глибше він шанує Його. Господь чекає від нас саме таких стосунків. «Якщо Я Батько де пошана Моя?» (Мал. 1:6). Взаємини які відзначаються благоговінням перед Богом християни обов’язково впізнають в житті служителів.  Богобійність -  одна із самих переконливих рис пасторського характеру. «Єпископ має бути бездоганний (його немає в чому дорікнути)» 1 Тим. 3:2; Тит. 1:7Божі люди завжди відрізнялися благоговінням перед Богом і інші бачили це: «Божий чоловік, який завжди приходить до нас, він святий»  2 Цар. 4:9.

2. Страх Божий є однією із головних умов успішного служіння пастора. Ми живемо в гуманістичному і постмодерністському суспільстві. Цінність Божого страху, шанування Його, преклоніння перед Ним - це звучить дещо незрозуміло і навіть примітивно. Але в сучасній церкві богобійність є вимогою Господа до Свого народу. Вона особливо важлива для пресвітерів. Неможливо любити Бога, виконувати Його заповіді без преклоніння перед Ним:

«… чого жадає від тебе Господь, Бог твій? Тільки того, щоб боятися Господа, Бога твого, ходити всіма Його дорогами, і любити Його, і служити Господеві, Богу твоєму, усім серцем своїм і всією душею своєю» Повт. 10:12.

Бог ніколи не довірить свою духовну владу тим, хто не благоговіє перед Ним. Належна атмосфера в церкві починається з богобійності її пасторів. В питаннях  обрання та затвердження у служінні, а також звершенні служіння, важливо керуватися саме цим принципом: «А тепер до вас заповідь ця, священики!... Я заповідь вам цю послав, щоб був заповіт Мій з Левієм, каже Господь Саваот. Заповіт Мій з ним був для життя та для миру, і Я дав йому страх, і він налякався Мене, та боявсь перед Іменням Моїм… Бо уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангол Господа Саваота» Мал. 2:1-7.

3. Упокорення перед Богом -  це унікальний стан для пізнання Бога та перемін служителя.

В атмосфері богобійності служителю відкривається Господь, Його Слово. Через це приходить пізнання Божої волі і розуміння того, що Бог чинить сьогодні.

Страх перед Богом робить нас мякою глиною в руках Гончаря (Єр. 18:6) Люди, які наближаються до Бога все більше вражені Його величчю і розуміють свою обмеженість. Через благоговіння слуги, Бог робить пастора не просто здібним, але мудрим та авторитетним. Саме зростання в такій мудрості не вистачає сучасному поколінню служителів. Її шукають в семінаріях, на конференціях, у програмах та проектах.  У нас немало освічених, впевнених в собі служителів, яким варто все ж краще навчатися страху Божому. Інакше, християни будуть втрачати глибині стосунки з Богом, церкви засипати а богослужіння перетворюватися в літургії.

Страх Господній є справжнім багатством для пастора, тому що залишає його в стані покірності і гарантує прославлення від Господа.  «Страх Господній - навчання премудрости, а перед славою скромність іде» Пр. 15:33Однією з важливих проблем сучасного пастора є його невміння  жити в покірності. Наприклад, шукання людської слави, визнання з боку людей, є ознакою безслав’я, втрати справжнього авторитету і духовного збанкрутування служителя. Деякі служителі настільки занепокоєні збереженням свого «іміджу», що і не здогадуються як вбого виглядають збоку. Небезпечно розміняти справжню духовну силу на світські прийоми самоствердження. Не збагатившись Божим, служитель має велику спокусу діяти в дусі часу. В такому разі, його духовний стан негативно впливає на церкву. Потрібно визнати відверто, у нас немало тих хто все більше покладається на свої ділові якості і забуває про благоговіння перед Богом. Нам варто прийняти цей виклик і розставити правильно акценти в служінні.

ІІІ. Церква отримує благословення через визнані біблійні авторитети свого пастора.

1. Визнання авторитету Слова Божого. Авторитет служіння визначається відданістю пастора Слову Божому.  Це закладає і розвиває основи здорової церкви. «Що говорить Святе Писання?» -  це визначальне питання для пастора. Церква «стовп і підвалина правди»

1 Тим. 3:15. Бог нам довірив проголошення істини для ствердження істини. Точна передача Євангелії – наша відповідальність. Пасторське служіння неможливе без вірної передачі Слова. Часто церква втрачає силу через розмите, компромісне навчання Слову її служителя. Компроміси у вченні приводять до компромісів у практиці. Важливо знати: «у ЩО ми віримо?» Не менш важливе питання: «ЧОМУ ми в це віримо?» Сучасне покоління пасторів, на жаль не завжди має чіткі відповіді на ці питання. Згідно Слова, Божий служитель відзначається тим, що «тримається вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних» Тит. 1:9. В наш час служителю важливо навчати «що відповідає здоровій науці» Тит. 2:1. В Україні, в церквах ЄХБ існує реальна загроза помножити число духовно слабких християн через безвідповідальне ставлення до Святого Писання їх пасторів.

Крім того, точність у вченні гарантує належні, відповідальні стосунки з іншими служителями. Тому що Слово формує правильне розуміння істини і мотивує до належних стосунків. Єдність між служителями прямо пропорційно залежать від нашого розуміння істини. Єдність в церкві, як і між церковне партнерство, забезпечується вірністю в проголошені істини. Служитель покликаний підкорятися Слову, уважати на Слово і проповідувати Слово.  Якщо він залишається вірним у цьому – він завжди буде мати гідні стосунки у співпраці з іншими служителями. «Уважай на самого себе і на науку, тримайся цього. Бо чинячи так ти спасеш і себе самого і тих хто тебе слухає»

1 Тим.4:16.

Пастор покликаний постійно навчати і стверджувати церкву в євангельській істині. Якщо він «занедбує благодатний дар» (1 Тим. 4:14), він перестає вести церву.

Пробудження, духовні перетворення приходять через Слово і духовну спрагу Божих людей. В нашому контексті важливо відзначати, що вірне слідування Біблії,  її точне проголошення, закладає фундамент необхідних перемін для Церкви Христової в Україні. Якщо ми будемо принциповими в цих питаннях – Господь пошле духовне пробудження в наших церквах. Жодні «віруси» не зможуть вражати церкви, які навчені істині.

Висновок очевидний: Духовний імунітет церкви формується через визнання авторитету Слово Божого її  служителями.

2. Служитель підзвітний тим, кому він служить. Саме тому, пастор покликаний бути залежним від помісної церкви. Як слуга святим, покликаний «прив’язувати себе до церкви». Говорячи про автономію церкви варто пам’ятати: церква автономна в своєму розвитку, але пастор не може бути автономним від церкви.

Церква має всі права на своїх служителів. Відповідальність покладена Господом в служінні приводить нас до залежності від церкви.  Правильно наставлена громада не може допускати «незалежного» служіння свого пастора. І навпаки, церква втрачає великі можливості через «вільне служіння» її пасторів. Не бажаючи «зв’язувати» себе в церкві, вони позбавляють церкву розвитку. Пастор покликаний свідомо поставити себе у залежність від церкви. Важливо періодично проводити звіти свого служіння, підтверджувати служіння і виявляти повну відкритість перед народом Божим. Бог нас поставив на служіння через церкву і через церкву ми залишаємося залежними в служінні. Авторитетні пастори не тільки мають подібну практику, але стають прикладом того, як залишатися в служінні навіть після офіційно закінчення служіння. Визнаючи авторитет церкви, ми краще розуміємо інших служителів і позбавляємося «синдрому Діотрефа» (3 Ів.1:8) . Правильно навчена церква допомагає нам мати вірну думку про себе і служити «не з примусу, але добровільно по-Божому…» 1 Пет.5:2.  Ми рахуємося з народом Божим і вони допомагають нам залишатися в належній «духовній формі».  Наприклад, початок нової церкви, для нас не буде «бізнес проектом», але розвитком Божої роботи, в якій ми беремо участь. В такому разі, служитель не буде підкреслювати свої зв’язки, згадувати знайдених спонсорів, говорити про свої організаторські здібності. Це принижує його перед громадою і перетворює із слуги в діяча.

Визнаючи авторитет церкви, пастор служить, а не керує, він визнає біблійний принцип: «Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких»  1 Кор. 9:22.

3. Визнання авторитету інших служителів.

«Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць» 1 Кор. 4:1.

В сучасному контексті служіння, велику роль відіграють стосунки служителів. Більшість церков які не зростають, мають систему неправильно розвинутих стосунків її служителів. Закритість, відстороненість від інших, вказують на серйозні духовні проблеми. Однією із таких є небажання, або невміння визнавати авторитет інших. Це приводить до ізоляції не тільки служителів, але й загалом церков.

Біблія навчає: « …в покорі майте один одного вищим за себе» Фил. 2:3. Іноді гучні заяви про автономність є не що інше, як декларація про ізоляцію деградуючого служителя.  Відверто нехтуються можливості співпраці.  Так виявляються справжні бажання служителів вчитися тільки на особистому досвіді, не визнаючи досягнень інших. Нам вкрай важливо вчитися на позитивному прикладі інших, задля нашого особистого розвитку.  В Україні є ряд церков і служителів, у яких варто вчитися, переймати досвід, аналізувати їх служіння і робити висновки для свого служіння. Але гордість, відчуття особистої гідності, невміння будувати стосунки є серйозними перешкодами.  Так втрачається час, можливості, а церква в цей час зменшується. Принцип очевидний: церква перестає рости через своїх служителів. Якщо  пастор перестає вчитися та зростати – церква перестає служити. Якісно і кількісно. Доктрина про автономність, яку проповідує служитель, стає спекулятивним елементом, за яким прихована його духовна деградація. Законсервована атмосфера в церкві де домінує особиста «неповторність», підозрілість до інших -  це причини які призводять церкву до духовного застою. Служитель не відчуває особливостей часу, не сприймає серйозно інших як співпрацівників, як у своїй  церві, так і в інших. В таких церквах навіть чиясь добре виголошена проповідь, сприймається як особиста небезпека. Такі церкви зростати не будуть. Питання не в членах церкви, але в пресвітерах, їх обмеженості, духовній посередності, не далекоглядності, та амбітності. Захищаючи себе, втрачаються колосальні можливості приносити благословення для церкви. З часом, і члени церкви стають такими ж посередніми і замкнутими Запитайте в такій церкві, якими є їх пріоритети, на чому вони зосереджені, і більшість навіть не зрозуміє про що йдеться.  Якщо пастор зосереджений тільки на особистому ствердженні – це вже велика проблема церкви. Як правило служителі, які не здатні визнавати інших, не можуть створити ефективну команду. Люди не ростуть, служіння не розвивається, церква входить в період стагнації.  . Гордість і задоволення собою стануть «нормою» церковного життя, бо християни не бачили свого пресвітера, як він віддає іншим честь. Гонитва за визнанням породжує постійне питання: «хто з нас більший?» (Мр. 9:34). Відповідальність лежить на пасторі, який так і не навчився визнавати гідність інших служителів. Не захотів вчитися - щоб вести, шанувати - щоб впливати.

Висновки:

1. Служителя, перш за все, має відзначати: страх Божий і христоподібний характер.

2. Ефективність і динамізм служіння церкви визначають її відповідальні пресвітера.

3. Пастор покликаний постійно визнавати відповідні авторитети в служінні: Слово Боже, помісну церкву, інших служителів Христових.

4. Служитель несе повну відповідальність перед Головою Церкви за духовний стан церкви.

 

Пасторство, як служіння, має великі благословення для тих, хто виявляє вірність до кінця:

«коли з’явиться Архипастир, ви отримаєте нев’янучого вінця слави»  1 Пет. 5:4

 

Автор: Антонюк В.С.

Интересная статья? Поделись ей с другими:

Коментарі  

 
#1 elena 14.07.2011 00:13
Только жаль, что не все пасторы Вашей церкви живут по этим заповедям.
Так, в церкви "Дом Евангелия", которая находится в г.Винница, пастор Мазур Иван Борисович ради достижения собственных, не совсем законных, целей, нападает на людей.
Вы спросите, где доказательства?
Винницкий районный суд 11.05.2011 р. открыл криминальное дело по ч.2. ст. 125 Криминального кодекса Украины против пастора Мазура Ивана Борисовича (Справа №1-244/11 від 11.05.2011 р. м. Вінниця).
Очень больно видеть, что люди, которые должны нести божественную истину и быть примером христианского терпения и милосердия, ведут себя так.
С уважением