Ви тут:: Бібліотека Духовні статті Анатомія людини й Біблія. Розділ 1. МОЗОК/ Я. Юк I 19 лютого 2007
 
 

Банер
 
 
 
 

Анатомія людини й Біблія. Розділ 1. МОЗОК/ Я. Юк I 19 лютого 2007

e-mail Друк PDF

Брошури та лекції, які написав д-р Юк,

зібрав та видав українською мовою

Олександр Ткаченко. 1999

Від укладча

Про біографію доктора Юка мені відомо небагато. Він закінчив навчання в Празі. Там практикував. Був глибоко віруючою людиною, увірувавши ще за молодих років. Викладав свої лекції в гуртках молоді як у Празі, так і в інших містах. Перші лекції друкував у Бессарабії, а інші – в редакції «Християнського Союзу» (Кобрин).Усіх його лекцій я не міг зібрати, але що зібрав, вирішив перекласти і видати українською мовою, бо папір брошур, на яких вони були написані, дуже постарів. Тому, щоб зберегти цю працю, не без багатьох труднощів було підготовлено це видання. Нехай милостивий Господь поблагословить цю працю доктора Юка, коли вона дійде до читачів нашого народу.

Олександр Ткаченко.

1. Мозок і віра

Функції та будова

Мета усього цього написаного – прославлення Бога. Розкішні й особливо знамениті будівлі в світі прославляли будівничих та архітекторів. Ейфелева башта зробила великим ім’я Ейфелю. Але я не знаю у світі нічого більш важливішого і надзвичайного за будову людського тіла. Ця будова в буквальному смислі є найкращою із усіх будівель у світі. Воно єдине і винятково складне, щоб його осягнути людським розумом...

Як говорить псалмоспівець у Пс. 138: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений!» Чи ж Давид не вивчав астрономію? Але він каже: я дивно утворений.

Мозок людини здібний будувати залізні мости, величезні кораблі, літаки, підводні човни, високі будинки, що сягають хмар, глибокі копальні під землею. Він бажає бути скрізь присутнім і всевидющим, бажає знищити час і віддаль в людському тілі.

Мозок є дуже ніжна тканина. Вона настільки ніжна, що досить трохи натиснути на неї пальцем, і вона перетвориться на безформенне мастило. Це і є наш мозок, про який зараз іде мова. Мозок, котрий дбає про те, щоб оволодіти цілим світом, так само, як він володіє своїм тілом. Скрізь він хоче бути паном. Багато і дуже багато зробив мозок людини в природі. Він підкорив собі повітря, воду, вогонь тощо. Воно все підкоряється йому, як невільники, і служать йому в покорі.

Однак інколи стихії природи звільняються від ланцюгів і скидають зі себе ярмо та нищать те, що мозок людини досягнув, і тим гордився. Тоді нищаться гігантські греблі, потопають блискучі кораблі, як, наприклад, «Титанік», а від землетрусів зникають цілі міста. Рвуться ланцюги, котрі наклав на природу мозок людини. Те саме відбувається і в нашому тілі, над котрим мозок хоче бути паном. Мозок у нашому тілі – що король у своїй державі. Він не може терпіти, щоб без його волі що-небудь робилося в тілі. Усе мусить підкорятися йому. І все ж таки інколи дикі стихії трапляються і в тілі людини Ці стихії ми називаємо жахом, що в одну мить знищують панування мозку над тілом. І тільки коли Дух Святий заволодіє мозком, покорений мозок зможе підкорити в удосконаленні все тіло. Чим більше мозок і серце підкоряються Святому Духу, тим більш досконало і глибоко опановує мозок тіло.

Мозок людини досі є  великою таємницею для науки. Хоча медицина вже багато знає про його будову, до найменших дрібниць – про будову малих клітин, але все одно науці не відомо, як мозок працює.

Відомо, як працюють легені під час дихання, серце, що б’ється і жене кров по тілу, шлунок, що перетравлює їжу – але нічого про те, що робиться в тканинах мозку, коли він працює. І справді, що таке є думка, що народжується в мозку людини і миттєво осяює його, як блискавка, і лишається там на все життя в пам’яті? Думка, яка підносить людину на добрі й гарні наміри або й веде на злочин, до гріха. У нас нема таких приладів, щоб після смерті людини дізнатися із її мозку, що він думав і пережив. Навіть, коли б можна було розрізати мозок живої людини і роздивитися його під мікроскопом, ми б не побачили там нічого, що говорило б нам про присутність там думки. Під мікроскопом ми б побачили мозкові клітини. Але клітини і думка – не одне й те саме.

Отже, мозок дійсно є таємниця, і ключ до неї зберігається у Бога. Лише Він може читати й бачити думку людини, як у відкритій книзі.

Устрій мозкуМозок поділений на багато частин, кожна з яких виконує окрему функцію. Одна така частина мозку контролює мову. Коли з якоїсь причини ця частина ушкоджується, приміром, внаслідок запалення, пухлини, наросту або через якесь натиску на цю частину – людина втрачає здатність розмовляти, повністю або частково. При цьому можуть бути прояви паралічу тощо, залежно від місця, в якому мозок ушкоджений або де виникла пухлина чи наріст. Це може супроводжуватися недомаганням зору та слуху.

А тепер скажемо кілька слів про устрій так званої центральної нервової системи людини. Ця система складається із великого мозку, мозочку та спинного мозку. Ці частини з’єднані між собою нервовими дорогами. Мозок розділяється на дві половини, що називаються гемісферами, чи півкулями: правою і лівою.

Права півкуля керує лівою частиною нашого тіла, а ліва – правою. Тому якщо ліва частина часом захворіє, то настає параліч правої половини тіла. І навпаки. Трапляється це тому, що нервові дороги від мозку до тіла перехрещуються.

У мозку є окремі так звані долі мозку, які роблять продовження одна одної і вкладені ці долі в такий спосіб, як наче накладені одне на одне полотна.

Кожна доля керує відповідною частиною тіла. Одна – рухом ніг, друга – рук, третя – органів мовлення тощо. Ці долі мозку подібні до окремих міністерств у якомусь уряді. Кожна має свою область до керування, ці області з’єднані нервами, подібно телеграфічному зв’язку, не тільки з окремими частинами тіла, але й між собою. Міністерство слуху, наприклад, з’єднано з міністерством зору, а останнє – з міністерством руху кінцівок тощо.

Ось приклад. Уявімо, що ви почули, як хтось кличе вас на ім’я. Що стається у вашому мозку за цей короткий час? Від зовнішнього вуха звук досягнув до барабанної перегородки, котра затремтіла, потім кістяний молоточок ударив по ковальні (поки що все відбувається окремо від мозку), а ось, нарешті, звук торкнувся нерва і збудив його. По нерву швидко побігла до міністерства слуху відповідна депеша.

Як тільки в цьому міністерстві дізналися, що вас кличуть, зараз же потелефонували до сусіднього міністерства руху, а звідти негайно подано розпорядження м’язам з повелінням негайно повернутись у той бік, звідки було почуто голос, а також до міністерства зору, – подивитися, котра з осіб кликала вас У результаті ви озирнулися.

Увесь цей складний процес відбувся за 2 – 3 секунди. Такою дорогою окремі частини мозку з’єднані між собою телефонічною системою, тобто волокнами і нервами.

Звичайно, мозкова праця відбувається значно скоріше, ніж її можна описати словами. Не дарма працю мозку порівнюють зі спалахом блискавки.

Щоправда, швидкість мозкової роботи не у всіх людей однакова. Люди менш здібні, розумово недорозвинені, думають (не завжди) повільно, здібні й розвинуті – швидко. Залежить це від того, наскільки густа і багаточленна сітка нервів між окремими «міністерствами». Хоча можуть бути й інші причини.

Головний (великий) мозок

Рівні свідомості

Ми вже згадали, що мозок поділяється на долі. У кожній з них знаходиться білий і сірий матеріал. Білий підкоряється сірому. Тут можна бачити, що не тільки мозок, як цілість, панує над своїм тілом, але і в самому мозкові є частини, котрі підкорені іншим. Є мозкові частини, котрі підкоряють собі інші. Отже, сіра речовина керує білою. У сірій речовині перебуває наша свідомість. У білій знаходиться наша підсвідомість.

Сіра речовина знаходиться над білою, тобто є верхнім шаром нашого мозку. Вона більш ніжної витонченої побудови, ніж біла.

Тепер розглянемо саму сіру речовину, яка також не однакова у своїх частинах і шарах. Чим ближче до верху мозку, тим клітини сірої речовини більш складні й тонкі за своєю будовою, і я б сказав, більш таємничі. Кожна клітина вищого шару сірої речовини керує і наказує відповідній клітині нижчого шару тієї ж сірої речовини. Цей процес дуже складний і надзвичай цікавий. Наприклад, уявімо, що в певних клітинах відповідного шару сірої речовини (а в ньому знаходиться наша свідомість) було вирішено, щоб тіло пішло у ліс на прогулянку. Цим рішенням зацікавлений вищий шар сірої речовини. Вона починає думати, чи це є добрий задум нижнього шару, чи погодитися з ним: буде це добре піти до лісу в цей час, а може – не добре. У головному штабі тіла розважають над цим планом.

Тепер далі. У цей самий час в частинах мозку вище і нижче тієї, звідки вийшла ініціатива, відбувається не менш цікаве явище. Якби дивитися збоку, там спостерігається за всім тим, що відбувається в цей час у мозку. Можливо, ви думаєте про себе, як про іншу особу, тобто усвідомлюєте, що в цей самий час ви міркуєте, чи йти до лісу. Коли б вас зараз спитали, про що ви замислилися, ви б не знали, що відповісти. Це відбувається вища робота мозку: він і думає, і усвідомлює те, що в цей час робиться і думається у тому самому мозку. Думати над тим, що є, і розважати про себе, як про когось іншого – і є самосвідомість особи – на відміну від свідомості. Цього виду свідомості вже немає у тварин, навіть якщо взяти таку популярну мавпу. Власне це і є тим, чим при створенні наділив Бог Адама-людину і чого не дав жодній тварині.

Але підемо ще далі. Ми вже говорили, що чим вище до верху мозку, тим його клітини все більше і більше досконалі та самостійні. Ви уже знаєте, що одні клітини контролюються іншими, а саме нижчі вищими, а ті – ще вищими і т.д. Цілком логічно було б очікувати, що можна дійти до таких клітин, які вже ніким не керуються, а самі керують усім тілом людини, будучи такими керівниками, над якими вже немає контролю. Їхнє розташування, ясна річ, повинно бути на найвищому шарі мозку. Але тут і починається таємниця.

Справа в тому, що таких самостійних клітин в мозку немає. Найвищі клітини не є самостійними і неконтрольованими. Є і над ними контроль і керівництво. Але хто ними керує і кому вони підкоряються? Далі вже немає, куди йти. За мозком уже немає іншого мозку. Верхні клітини мозку – кордон, межа. Виходить, що контроль і управління знаходяться за кордоном і не в в матерії мозку, а поза ним (само собою зрозуміло, що кості і шкіру тут не можна брати до уваги).

Ми дамо відповідь таку. Коли те, що відбувається в сірій речовині мозку ми називаємо свідомістю й самосвідомістю, тоді те, що керує свідомістю і контролює її, уже є надсвідомістю. Надсвідомість є дійсністю, настільки ж реальною, що й свідомість та підсвідомість, тільки надсвідомість уже не належить людині, бо знаходиться поза кордоном мозку. А коли це так, то кому вона належить? Хто господар цього знаменитого царства? Відповідь така: надсвідомість належить Богові. Тільки Він панує над нашою свідомістю і надсвідомістю. Ви запитаєте, чому ж це керівництво не в усіх людей помітно? – Безумовно тому, що в одному місці перерваний зв’язок. Адже і в самому нашому мозкові не завжди свідомість панує над підсвідомістю, тоді це буває найчастіше, коли в мозку не все гаразд та перервано зв’язок між білою та сірою речовиною.

Часто порушується і зв’язок між свідомістю та надсвідомістю. Тут згадую одного професора з душевних та нервових хвороб, який читав лекцію серед переповненої аудиторії. Тема зацікавила усіх. Читав він про мозок і поступово, ступінь за ступенем, дуже ґрунтовно розповідав про дію окремих частин мозку. Говорив про підсвідомість, потім перейшов до свідомості. І логічно він дістався до надсвідомості. Я чекав, затамувавши дихання, що тепер він скаже. А він сказав, що надсвідомість мала б існувати, але про неї він нічого не знає. Мовляв, ми живемо, на жаль, на землі, а не на небі, і я не можу вам нічого сказати.

Цей професор був невіруючою людиною, матеріалістом. Він сам це сказав, і все ж таки він з волі чи з неволі визнав надсвідомість. Шкода, що він нічого не знав про неї. Але ми, хто вірить, знаємо і радіємо, що Бог наш у Христі є нашою надсвідомістю. Йому відомо, коли і як зароджуються і зникають у мозкові думки. Чи не про те говориться в Слові Божому: «А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно (Мт.6:6).

Біла речовина – підсвідомість

Уже було сказано, що в кожній долі мозку під сірою речовиною знаходиться біла речовина. Яке значення вона має? Із чого складається?

Біла речовина складається і білих волокон, котрі проходять у різних напрямках і перехрещуються в мозку дуже цікавим чином. Але праця, яку виконує біла речовина, є ще зовсім мало вивченою. Відомо лише, що біла речовина є місцем, де знаходиться наша підсвідомість. Не можу зрівняти її з чимось іншим, як з безоднею, проваллям. Уявіть собі океан, що освітлений сонцем. Яка чудова у тиху погоду ця поверхня води, освітлена промінням сонця! У ширину і довжину так яскраво видно блакитне небо, що красується своїм синім кольором в океані. Тепер пірніть на кілометр чи два у воду. Яка там темрява! Жодне проміння не доходить туди, і в такій темряві все ж таки відбувається багате й цікаве життя, приховане від наших очей. Скільки там морських риб, різних тварин, рослин! Це і є картина нашої свідомості та підсвідомості.

Свідомість – це верхня частина океану, підсвідомість – це його безодня. Усе, що ви коли-небудь пережили, відчули, що колись хоча б раз подумали – усе це віддано під охорону підсвідомості. Скажімо, ви колись зустріли якусь людину, поговорили кілька хвилин і більше не бачилися. Минуло багато років від того часу, і здається, від тої зусрічі не залишилося й гадки, однак це лише здається. Насправді все це зберігається у нашій підсвідомості.

Зауважте, що я не говорю – «у нашій пам’яті», а «в підсвідомості». Ця підсвідомість не є тим самим, що й пам’ять, і ми не повинні їх змішувати. Про память ми ще будемо говорити. У підсвідомості сховані наші здібності, схильності, таємні бажання, страх тощо, узагалі все таке, що в нас ще не проявилося і, можливо, ніколи не проявиться, але може вирватися назовні, коли прийдуть відповідні умови. Я певний у тому, що ми на наших вулицях зустрічаємо багато злочинців. Вони видаються нам дуже інтелігентними й ведуть дуже розумне життя, що гідне поваги, і все ж таки у їхній підсвідомості постійно живе прагнення до зла, котре одного нещасного дня може вирватися на поверхню та зробити катастрофу в їхньому житті. Вулкан, який вважають уже не діяльним і який раптом несподівано починає викидати лаву, каміння і вогонь, нищачи все навкруги, є образом підсвідомості в деяких людей. І навпаки, я переконаний, що по в’язницях є немало заарештованих, про котрих говорять, як про загублених людей, котрих уже нічим не можна виправити, однак у їхній підсвідомості ще живе зародиш добрих і шляхетних справ. І може прийти день, коли це прагнення до доброго проявиться в їхньому житті.

Ми називаємо це народженням згори. Звершує це Бог у людині, і це від Бога. Це є таємничий процес, і його неможливо пояснити.

Отож, океан підсвідомості дуже глибокий, життя в ньому нам не відоме, бо це повна таємниця. І скарб її дуже неоднорідний, особливо в людини старої, яка багато пережила та випробувала. Протягом часу в підсвідомості збирається багато вражень, досвіду, звичок, що є скарбом добра і зла. Усе це лежить нерухомо на дні підсвідомості, інколи до певного часу, а інколи – на все життя. Є там і таланти, які можна було б вжити для слави Божої, але вони лежать, поховані в темряві, без ніякого вжитку, даремно.

Відношення підсвідомості до свідомості

У декотрих мовах є дуже влучні слова. Наприклад: "усвідомити", тобто довести до свідомості. Що це означає? Уявімо собі, що на глибині моря лежать перли. На дно пірнули водолази, дісталися до цих дорогих каменів та витягли їх на поверхню. І коли світить сонце, то ви можете роздивитися ці перли. Вони добре освітлені, й видно найменші подробиці. Усвідомити – значить приблизити глибину до поверхні. Це означає, підсвідомість і свідомість. Сховане у підсвідомості піднімається до світла свідомості.

Водолаз пірнув на дно й витяг перлу на поверхню. Але хто і що є в нашому прикладі є водолазом? У нашому мозку таким водолазом є пам’ять. Хоч не тільки вона одна це робить. Деколи головну роль виграє якась обставина, вплив. Пам’ять знаходить на дні моря фрагмент підсвідомості та витягує на поверхню води до світла.

Гіпнотизм

Хочу сказати декілька слів про гіпнотизм. Це буде доречно, тому що останній має відношення до підсвідомості та свідомості. Звичайно, не буду говорити про нього багато, бо для цього треба було б хоча б годину говорити.

Явище гіпнотизму відомо, але дія його і самий процес закритий таємницею. Що таке гіпнотизм? Це стан людини, коли її свідомість відходить, наче паралізується, а на її місце виходить підсвідомість. Можливо, ви коли-небудь читали, що часом в океані появляються нові острови, яких до цього часу ніколи не було видно. Звідки вони беруться і як утворюються? Це трапляється під впливом підземної сили, коли суша виходить і піднімається на поверхню океану й навіть трохи вище. Тоді і появляється новий острів. Вершиною його є ні що інше, як дно океану. Колись воно було сховано під кілометрами води, а тепер його можна бачити, як на долоні.

Дещо подібне відбувається під час гіпнотичного сну. У людини під час нього виключається свідомість. Вона дала місце для підсвідомості, яка піднімається на поверхню, заступивши на місце свідомості. Усе, що було сховане на глибині, на дні, тепер являється близьким і доступним. І оскільки у такому стані свідомість в людини відсутня (а відтак і самосвідомість, і воля), то загіпнотизована людина здатна говорити і робити речі, яких у свідомому стані вона соромилася б робити. Після гіпнотичного сну людина нічого не пам’ятає з того, що було під час сну. Зв’язок між свідомістю і підсвідомістю було розірвано.

Цікаво, що у підсвідомості начебто охороняються ключі до всіх наших внутрішніх органів, головним чином – органів внутрішньої секреції. Свідомість ніколи не здібна дістатися до цих ключів, щоб мати доступ та вплив на регуляцію цих органів. Наприклад, ми не можемо регулювати викид адреналіну з надниркових залоз або секрецію зі щитоподібної залози тощо. Регуляція ця відбувається незалежно від участі нашої свідомості. А між іншим, це має дуже великий вплив на все наше здоров’я та енергію.

Коли ж під час гіпнотичного сну дно підсвідомості піднімається на поверхню, ключі стають доступними. Певно, що не загіпнотизованій людині, а гіпнотизеру. Часом медицина користується цими ключами на користь хворому. Проте, у класичній медицині мало чути про цей спосіб лікування.

Отже роль свідомості людини під час гіпнотичного сну виконує гіпнотизер. Він наказує, і сплячий підкоряється йому. Гіпнотизер може наказати навіть піти по шнуру, натягненому над безоднею, і сплячий упевнено піде і не впаде. Під час сну людина може згадати такі речі, котрі сталися з нею дуже давно і про які в нормальному стані не могла б згадати.

Про гіпнотизм я згадав, як про цікаву річ, що має відношення до підсвідомості, але суть його є таємниця, як і сама підсвідомість є таємничою цариною нашого існування.

Нарешті мусимо сказати, що загіпнотизована людина знаходиться в стані найбільшого поневолення, яке тільки можна уявити, бо найвища частина її існування – свідомість – паралізована і абсолютно підкорена чужій волі та свідомості – волі гіпнотизера.

Відношення свідомості до надсвідомості

Питання відношення свідомості до надсвідомості є великим, і від розуміння його залежить доля окремої людини, і не тільки, але й доля багатьох людей і народів узагалі.

Часто людина надягає на свою свідомість ковпак, щоб закрити себе, ізолювати свою свідомість від надсвідомості, і опиняється у безвихідді. Під ковпаком їй буває душно настільки, що вона, шукаючи виходу, навіть іде на самогубство. Замисліться лише над такою невимовно страшною трагедією, коли мозок наказує своїй руці застрелити сам себе. Виглядає так, що мозок убиває свій мозок. І це – після свідомих роздумів, порівнянь обставин, логічних міркувань та висновків. Гадаю, що Анголи плачуть від такого рішення. Яке це рішення! Яка темрява панує в цей час у мозку!

Пригадайте, як ми говорили про океан, осяяний сонцем. Свідомість тоді ми порівняли з його чудесною поверхнею. Уявіть тепер собі цей океан у темну ніч. Страшні хвилі клекочуть у темряві простору. На поверхні океану темно так само, як і його на кілометровій глибині. Удень океан відбиває небо, і сонячного дня вода синя. Коли ж морю нема чого відбивати, тоді воно темне, чорне. Це буває вночі, коли неба не видно. Коли нашій свідомості немає, що відбивати, її огортає темрява. Ось тоді й настає в людини ніч, без жодного освітлення.

Людській свідомості було дано можливість ізолювати себе, порушити зв’язок із надсвідомістю. Інколи з жорстокістю і бунтом свідомість наша навмисне, із задумом, відокремлює себе від надсвідомості. Свідомість хоче бути повністю самостійною, не залежною від будь-кого. Це бажання зароджується, можливо, у тих найвищих клітинах мозку, що знаходяться на самій вершині мозку, там, де закінчується свідомість і починається… Та в тому і справа, що свідомість прагне, щоб далі нічого не починалося.

Це є повстання проти будь-якої залежності згори. Тоді-то й настає ніч. Згущена темрява обгортає свідомість. І в цій темряві свідомість починає блукати своїми дорогами. Відмовившись від освітлення, яке приходить згори, зведена свідомість шукає світла на стороні, але блудить у густій темряві й часто заходить у кут, де вирішує цю проблему кулею чи отрутою.

Так це трапляється з окремою людиною, і так само буває з усіма людьми. У пророка Єремії читаємо: «О ви, покоління, почуйте це слово Господнє: Чи пустинею був для Ізраїля Я? Чи може землею великої темряви? Чому ж каже народ Мій: Ми вільно буяїмо, вже не прийдемо до Тебе?» (2:31). Так говорило покоління людське за декілька століть до Різдва Христового. А ось, що говорять люди тепер. Поет Бальмонт у своєму вірші «Переліт сокола» запевняє: «Заснеш – і ти пробудишся в голубій безодній глибині, де є лише одна дорога бути богом у самовладі без Бога. І життя і смерть міряєш собою…» Отже, певно, людство не змінилося до цього часу. Але подивимося на історію цього людства. З того часу, як можна пам’ятати, з давніх часів, воно і тепер те саме. Воно наче і прагне вийти на світлу дорогу, але кожне нове покоління залишається в тій же самій темряві й хаосі, що й батьки. Минають століття, повстають нові проводирі, котрі кличуть людей нібито до нового, світлого майбутнього та кращого життя – десь там, далеко в майбутньому, де закінчиться ця темрява. Покоління ідуть за своїми проводирями, але кращого життя як не було, так і немає. Чути лише рев могутніх чорних хвиль, що клекочуть у темряві. Уже дісталися 1999 року, а світла все нема.

Розірвано зв’язок у людини між свідомістю і надсвідомістю. Світло ж приходить лише згори. Що ми знаємо про нього, про стосунки між свідомістю та надсвідомістю? Зв’язок цей є матеріально-духовним. З одного боку, в ньому задіяні клітини нашого мозку (верхніх шарів сірої речовини), а з другого ­– царство Духа, Бога, адже Бог є Дух. Зв’язок стоїть на кордоні матерії мозку людини і розуму Господнього. У житті людини може настати мить, про яку ми вже казали – мить народження згори.

Христос сказав, що це народження не тільки може, але й повинно здійснитися в кожної людини: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства… Вам необхідно родитись згори» (Ін 3:3, 7). Тоді людина скидає ковпака із своєї свідомості та впускає до себе Святого Духа, Який сповнює все її єство. Тоді-то й встановлюється безперервний зв’язок свідомості із надсвідомістю, і свідомість входить у зв’язок із Богом. Бог стає всім у всьому. Тоді минає ніч, людина вступає на світлу правдиву дорогу. Бо Господь уже веде її Своїми дорогами до царства спокою та спасіння.

Пам’ять

Що являє собою пам’ять? Де в мозкові вона знаходиться? Вона має своє місце в мозку, подібно, як його мають центри зору, слуху тощо. Чи може пам’ять знаходитися в різних місцях? Для того, щоб зрозуміти пам’ять з точки зору будови мозку, уявімо якусь велику установу, яка розміщується у багатоповерховому будинку. Там є багато канцелярій, відділів тощо. Усе це знаходиться в багатьох кімнатах і на всіх поверхах, починаючи від першого до останнього. А ще під цим будинком є підвал, де зберігаються усі архівні документи, що проходили в установі. У цьому архіві знаходиться багато грубезних книг, у яких записано й відзначено все, що коли-небудь робилося протягом існування установи.

Із усіх канцелярій та відділів, із усіх поверхів цього будинку проведений телефонний зв’язок із архівом. Численні проводи закладені у стінах будинку, тягнуться з усіх поверхів донизу, у підвал. Кожну хвилину до архіву телефонують і просять дати інформацію з якоїсь справи. У цьому підвальному приміщенні працює багато робітників, які риються в багатьох книгах і шукають відповідних довідок, записів, нотаток, реєстрації тощо. А коли знайдуть, то телефонують на гору, саме туди, звідки виходив запит. Це є уявна картина пам’яті.

Канцелярії та кімнати у верхніх поверхах – це сіра речовина нашого мозку, чи наша свідомість. Архів у підвальному приміщенні – то підсвідомість. Чисельні нервові лінії, що з’єднують свідомість зі підсвідомістю (канцелярії з архівом) – наша пам’ять. П’ять років тому ви прочитали цікаву книжку з багатьма ілюстраціями, історіями, навчальними прикладами. Сьогодні, сідаючи за стіл, щоб написати статтю, вам захотілося на доказ ваших думок навести виписку з прочитаної 5 років тому книжки. Ви замислюєтеся і чекаєте, поки у вашій свідомості не появляться фрази, які ви читали. Поки ви думаєте і загадуєте, у вашому мозку відбувається процес, про який ми вже описали. Із сірої речовини мозку, із цих верхніх поверхів свідомості, увесь час ідуть телефонною системою мозку, і коли потрібно буде знайдено там в архіві, то по тих самих лінія пам’ять дасть знати, а ви згадаєте те, що пригадували.

Коли ж хто не має доброї пам’яті, то це не означає, що в його підсвідомості нічого не зберігається. І в нього, хоч пам’ять погана, зберігається все, що він колись бачив, чув, вивчав, усе це записано і занотовано, і зберігається в архіві. Але що ж трапилося?  – Зв’язок між верхніми та підвальним приміщеннями має розриви. Кількість телефонних проводів у недоброї пам’яті недостатня або вони попсуті чи порвані. Це може статися через бурі в житті людини. Бурі – це гострі інфекційні хвороби, великі нервові напруження. Скажемо тепер точніше. Звичайно, у мозку таких проводів, які ми бачимо над дорогами, немає. У ньому в різних напрямках проходять нервові волокна. Вони і є «телефонними проводами» мозку. Тепер зауважте, що чим більше в людини є таких волокон, чим ніжніша і достатня кількість нервових волокон, тим кращу людина має пам’ять, тим скоріше і краще може віднайти в архіві потрібну стару відомість. Отож, краща пам’ять – це краща якість і більша кількість з’єднуючих волокон, які забезпечують кращий зв’язок між окремими частинами мозку. Ця нервова сітка і є нашою пам’яттю. Це порівняння не дуже наукове, але щоб краще зрозуміти, воно прийнятне.

Що стосується поліпшення пам’яті, то щодо цього є різні думки. Деякі вважають, що пам’ять не можна поліпшити, інші – навпаки, що можна, якщо тренувати її розумовою працею. Можливо, при довгому навчанні повстануть нові нервові волокна, і пам’ять покращиться.

Я знаю одну людину, яка довго років голодувала, потім хворіла на тиф: черевній, спинний та повторний. Після цього пам’ять її дуже ослабла, так що вона не могла нічого запам’ятати або згадати. Читане чи почуте слово через п’ять хвилин вона забувала. Але минуло багато років, і її пам’ять почала оживати, бо вона почала розумово багато працювати. Тут можна зауважити, що пам’ять ніхто не може покращити самовільно. Є границя покращення пам’яті. Особливо після таких хвороб, як тиф, неможна напружувати розум надміру, бо пам’ять може, навпаки, погіршитися і зовсім згубитися.

 

Мозочок

Ми вже згадували, що одною із частин нашої нервової системи є мозочок. Кілька слів про нього. Знаходиться він позаду великого мозку у нижніх частинах черепкової коробки. Кожний може знайти його у себе, бо він опуклий.Мозочок також розділений на дві півкулі. Він має також свої долі, а також сіру і білу речовини.

Мозочок є начебто додатком до мозку, і головним його завданням є тримати тіло в рівновазі, коли людина стоїть чи рухається. Людина з пошкодженим мозочком не може стояти нерухомо, їздити на велосипеді, ковзанах і взагалі виконувати працю, що потребує відчуття рівноваги.

 

Спинний мозок

Спинний мозок подібний до якоїсь звірини, що сидить на вашому тілі. Цю звірину потрібно тримати на прив’язі. Багатьох нерозважних вчинків, що зроблені на першому відчутті, причиною був спинний мозок. Але про це ще буде розмова. Що стосується будови, то спинний мозок подібний до канату завтовшки з палець. Він пробігає в хребтовому стовпі зверху до низу.

Спинний мозок розділено на частини – сегменти, відповідно окремим хребцям. Зверху кожного хребця зі спинного мозку виходять по два нерви, а на другій стороні цього мозку, відповідно, виходять також по два нерви. Тому в області одного хребця є чотири спинних нерви.

На поперечному розрізі спинного мозку можна бачити сіру і білу речовини. Тільки тут сіру речовину вкладено всередину, а зверху – біла. Сіра речовина в такому розрізі має вигляд літери «Н» із двома, як говорять в анатомії, рогами, два з яких звернуті вперед і два назад, з яких виходять нерви. Ті, що виходять вперед, називаються рухливими, бо завдяки ним відбувається рух м’язів, і коли спинний мозок захоче задіяти м’язи, він з’єднується з ними за посередництвом передніх нервів хребців. Задні нерви називаються «сензітивними», тобто чуттєвими, і служать для сприйняття почуттів з поверхні тіла. Кожне відчуття і дотик тіла, біль, температура тощо передається від частин тіла до цих нервів спинного мозку. Передні і задні нерви з’єднані між собою, і це має велике значення для рефлексій, про які будемо говорити пізніше.

Можна зазначити, що спинний мозок також є центром, куди доходять відомості, як і що відбувається в тілі, а відтак із спинного мозку віддаються накази, що треба робити. Відомості приходять через задні нерви. Повеління – через передні. Отже, спинний мозок також є штабом у нашому тілі.

Тепер питання. Чи має головний мозок відношення до спинного? Звичайно, має. Головний мозок хоче бути царем в тілі людини. Він хоче знати все, що робиться в ньому. Наприклад, що робиться в спинному мозку. Спинний же мозок не може нічого робити чи вирішувати самостійно. Як покірний раб, він мусить завжди чекати, доки головний скаже йому виконати те чи інше. Отримавши від головного мозку відповідне повеління, спинний мозок виконує його без жодного розважання. Бо розважати спинному мозку не дано права. Щоправда, є і виняток, коли спинний мозок виявляє свою волю. Це рефлекси. Як же відбуваються стосунки між спинним і головним мозком? Для цього треба пам’ятати, що кожний сегмент, тобто частина спинного мозку, має 4 нерви і всі сегменти із своїми нервами з’єднані між собою нервовими волокнами. Сегмент, що лежить нижче, – з вищим, а той – із ще вищим, і в такий спосіб – до головного мозку. Через ці нервові волока спинний мозок постійно посилає свої звіти до головного мозку, інформуючи про все, що робиться в тілі. А звітувавши, чекає, поки головний мозок що-небудь вирішить і віддасть відповідні повеління. Отримавши ж наказ від головного штабу, спинний мозок наказує через свої спинні нерви, що треба зробити.

Рефлекси

Як ми вже говорили, спинний мозок не може нічого робити самостійно. У центральній нервовій системі він є органом, що підкоряється головному мозкові. Але трапляються випадки, коли він діє самостійно, бо немає часу запитати і з’ясувати справу через головний мозок. Тоді він сам визначає, що робити.

От ви сидите спокійно, читаєте якусь книжку, цілковито поглинувши у зміст і не помічаючи, що відбувається навколо. Раптом щось кольнуло вас у ногу. Ще не з’ясувавши причини, ви висмикнули ногу з-під крісла. Потім заглянете під крісло, щоб зрозуміти, що кольнуло вас, але перший ваш рух був  ногою, щоб уникнути болю. Це і є рефлекс.

Виникає запитання, як той рефлекс пробіг? А ось як. З того місця на нозі, де вас кольнуло, була раптово послана по відповідних нервах телеграма: «Дуже болить!» Її отримав спинний мозок. Коли б телеграма була трохи іншого змісту (трошки болить, поболює), то спинний мозок запитав би головного мозку, що зробити, і чекав би відповіді. Але тут було отримано повідомлення, що болить дуже. При такий небезпеці спинний мозок уже не мав часу телефонувати до свого пана – головного мозку, котрий був зайнятий читанням книжки, і негайно віддав наказ м’язам струхнути ногою, і вони це зробили. Усе описане відбулося блискавично, тоді, коли ви ще продовжували читати книжку. А коли уже все було зроблено, ви віддалили ногу від небезпеки і тільки потім перестали читати. А головний мозок почав вивчати причину того, що сталося, тобто причини болі в нозі, і ви подивилися під крісло.

Протягом дня ми маємо таких рефлекторних рухів дуже багато, вони проходять, часом, поза нашої свідомості. Малі діти, особливо немовлята, живуть тільки такими рефлексами, бо в них головний мозок ще не досить розвинутий. Таке життя, що базується на рефлексах, ми називаємо анімальним, чи тваринним.

Страх (жах)

Крім тих самостійних проявів спинного мозку, під час рефлексій спинний мозок діє самостійно ще в деяких випадках. Трапляється це під час страху. У мозку є такі центри, як статевий та інші, які можна порівняти з пороховим погребом, де зберігається багато пороху. Достатньо впасти туди лише одній іскрі , щоб стався великий вибух, який може залишити слід на всьому житті. Нещасних постраждалих від таких вибухів ми часто бачимо у венеричних госпіталях. Тут можна ще додати, що вибухи в центрах спинного мозку трапляються не лише в статевій сфері. Повторюю, що й тут спинний мозок діє самостійно, не питаючи волі головного мозку. Це є зрозуміло. Хіба питає порох, що в погребі, де його складено, в охоронця, що назовні, чи вибухнути. Вибух! – І охоронник гине разом із погребами. Скільки разів уже шкодував головний мозок за ці вибухи в спинному.

Скільки разів головний мозок виставляв охоронників у тих небезпечних центрах спинного мозку! Та даремно. Такі вибухи трапляються несподівано, стихійно. Ми вже про це говорили напочатку. І тільки тоді, коли мозок і серце підкорені Духу Святому в Ісусі Христі, тоді велика і схована сила порохових погребів спрямовується і використовується в правильному напрямі. Схована енергія переводиться на рейки, що ведуть до вічності.

Тепер розглянемо, яке відношення моє головний мозок до рефлексій. Уявімо, що ви працюєте в якійсь установі й поспішаєте, ідучи коридором до канцелярії, де працюєте, але раптом хтось наступає вам на ногу саме в тому місці, де у вас мозоль. Ви миттєво обертаєтеся, і в гніві уже готові випалити на адресу необережної людини, яка має очі дивитися на дорогу і не наступати людям на ноги, відповідні слова. Однак обернувшись, ви бачите перед собою свого начальника, котрий у той самий час поспішав до тієї ж канцелярії, що й ви. Виявилося, що це він, ваш начальник, наступив вам на ногу. І тепер ви, замість того, щоб накричати на нього, навпаки, виявляєте велику повагу.

Подивимося тепер, що сталося у вашій центральній нервовій системі за цей короткий час. Тепер уже ваш мозок встиг подумати про те, що сталося. І хоч у спинний мозок прийшла депеша з повідомленням «дуже болить, наступили на ногу!», і спинний мозок хотів зараз же відплатити за це, але головний мозок знав, що це начальник, якого неможна вдарити чи вилаяти, бо наслідки будуть дуже недобрі. Тому головний мозок загальмував дальші устремління спинного мозку і почав діяти інакше, а саме наказав, щоб уста сказали: добрий ранок, пане начальнику!

Отже, головний мозок, якщо йому вистачає часу, діє на спинний мозок, як гальмо. Тоді замість необдуманої дії звершується обдуманий вчинок. Прояв дії спинного мозку без участі головного – це рефлекс, а при за участю головного – обдуманий вчинок. Слід відзначити, що у віруючої людини головний мозок гальмує рефлекси не зі страху (перед начальником), як ми бачимо із цього прикладу, але з любові Божої до людей. Мозок віруючої людини пам’ятає заповідь Христа про любов до ближнього. Тому головний мозок віруючої людини не дозволить спинному мозкові зневажати не тільки начальника, але навіть бідної, безпомічної людини. Навпаки, чим більш немічна людина, тим більше заповідь Христова говорить нам, щоб ми були дуже обережними з такими і любили їх. Ось таке має відношення наша віра до нашого мозку.

Темою цього нашого розділу було: «Мозок і віра». Ми закликаємо усіх, хто ще не вірить у Бога, щоб увірували. Як може людина не вірити у свого Творця? Чи є на світі більший абсурд і більше безумство, ніж це? Душа людини здатна вірити і хоче вірити в це. Як сказав Августин: «Душа людини є християнкою». Це ж є зрозуміло. Бо Христос помер за людську душу, тобто за мене і за тебе. Як же не бути душі християнкою? Христос умер і воскрес, щоб душа наша була живою навіки. Навіть і мозок наш зруйнується, а душа, коли увірує в Спасителя, буде спасенною для вічного життя.

Интересная статья? Поделись ей с другими: