Ви тут:: Бібліотека Книги "Огляд..." / Розділи VI - VII
 
 

Банер
 
 
 
 

"Огляд..." / Розділи VI - VII

e-mail Друк PDF
Головна статті
"Огляд..." / Розділи VI - VII
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Всі сторінки

Русский вариант книги

ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ХРИСТИЯНИ-БАПТИСТИ У РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД 

1. Перше десятиліття радянської влади

ImageЗ 1 по 8 жовтня 1918 р. у Києві відбувся перший всеукраїнський з’їзд баптистів. На з’їзд приїхали 110 делегатів. Головував на ньому авторитетний служитель, пресвітер церкви у с.Астраханці Таврійської губернії Федір Прохорович Баліхін. На цьому з’їзді було прийнято Устав церков та проект віросповідного закону, тобто основоположні документи та діяльності українських баптистських громад. Прийнято рішення почати видрук журналу «Український баптист».

У тому ж 1918 р. благовісник по Катеринославській губернії Ісай Єфремович Ісайченко створює Катеринославський губернський Союз євангельських християн. Він обирається головою цього Союзу і займав цю посаду до 1921 р.

Починаючи з 1917 р., в Україні діяли наметові місії, а саме місії Кириченка, Діка (братського меноніта), Салова-Астахова та Михайлова. Умови громадянської війни не сприяли для проповіді Євангелія. Так, Дік та його група з 6 чоловік восени 1919 р. стали жертвою махновців, які стратили їх за те, що вони нібито підривали військовий дух. У тому була доля істини, тому що, дійсно, багато хто з вояків внаслідок проповіді покидав лави махновського війська.

У 1921 р. у Єлизаветграді відбувся Другий всеукраїнський з’їзд баптистів, на який з’їхалися 120 представників громад. На цьому з’їзді було проголошено створення Всеукраїнського союзу баптистів з центром у м. Києві. Головою союзу обрано Д.А.Правовєрова, багаторічного керівника київської громади. На третьому з’їзді, який відбувся у Києві у 1922 р. вирішено приєднати Всеукраїнський союз до Всеросійського союзу баптистів. Якщо пригадати, що 1922 рік був роком створення СРСР, то рішення Третього всеукраїнського з’їзду про приєднання ще раз стверджує думку про те, що віруючі не можуть бути вільними від тих процесів, які відбуваються в усьому суспільстві.

Поширенню євангелізаційної роботи поряд з іншим сприяло те, що після війни до Росії та України повернулися полонені, серед яких було близько 2000 вояків, що навернулися до Бога в результаті діяльності Євангельського комітету з роботи серед російських полонених у Європі. Комітет було створено 1916 р. висланим із Росії Вільгельмом Фетлером.

Багато нових громад в Україні у цей час виникло саме внаслідок діяльності таких віруючих (що повернулись з полону): наприклад, громада у с.Великому Карабчію Хмельницької області, яка потім стала матір’ю для багатьох інших громад, виникла саме внаслідок проповіді Федора Дзядзя, який повернувся з угорського полону. У Західній Україні багато громад виникає внаслідок проповіді тих, хто ще до Першої світової війни виїхав на роботу до Америки, там увірував, а після війни повернувся додому, – уже як проповідник Євангелія. Це такі брати, як: Олександр Ковалик (с.Северини Хмельницької області), Андрій Штаблавий, який багато працював у Ново-Ушицькому районі тієї ж області, та інші. Після Першої світової війни євангельська звістка була занесена з Росії й у Львівську область.

У 1920 р. в Москві одночасно проходили з’їзди євангельських християн та баптистів. Деякі їх засідання проходили спільно. Від двох союзів на цих засіданнях брали участь 60 делегатів, в тому числі І.С.Проханов, Я.І.Жидков, О.Л.Андріїв, М.О.Орлов, В.Г.Павлов, П.В.Павлов, М.Д.Тимошенко та інші. На одному з таких спільних засідань було прийнято рішення про об’єднання союзів у єдиний Всеросійський союз євангельських християн та баптистів при збереженні за громадами права самим обирати свою назву. У питанні посвячення служителів за основу бралися погляди баптистів. Але коли вирішувалося питання про склад керуючого органу та його місцезнаходження сторони не дійшли до згоди, тому у практичному плані об’єднання так й не відбулося.

У 1923 р. вийшла інструкція НКВС про порядок створення релігійних товариств та їх реєстрацію. Для реєстрації громада повинна була подати заяву, перелік своїх п’ятдесяти засновників, статут, повні дані на служителів та розписку пресвітера, що він зобов’язується не вести контрреволюційної роботи. Практично усі громади, що подавали документи на реєстрацію, закладали у своєму статуті пункт, що громада є юридичною особою (по всьому видно, що громади користувались типовим статутом), але цей пункт при реєстрації викреслювався.

Український союз два рази – у 1924 р. та у 1928  р. – видавав збірник духовних пісень «Арфа», який містив гімни українською мовою. Цей збірник був складений братом І.А.Кметою-Єфимовичем, який добре потрудився у справі перекладу відомих духовних пісень українською мовою, а також сам написав кілька українських духовних пісень.

Перебування у складі Всеросійського союзу мало для українських баптистів не тільки позитивні, але й негативні наслідки, пов’язані з перешкодами для оперативного керівництва українськими громадами з московського центру. Тому українські баптисти знову повернулися до ідеї свого власного союзу зі своїм центром, що дозволило б більш оперативно координувати діяльність громад. Це питання було офіційно закріплено Четвертим всеукраїнським з’їздом баптистів, який відбувся 12-17 травня 1925 р. у Харкові (тодішній столиці України) за домовленістю з Пленумом Ради Всеросійського союзу баптистів.

На з’їзд з’їхалися 333 делегати. Було вирішено заснувати Всеукраїнський союз об’єднань баптистів, зберігаючи при цьому «повну єдність духу в союзі миру» з усім братством баптистів Радянського Союзу. Тобто сепаратистських тенденцій не було, і поява українського союзу була відгуком на потреби громад в ефективній взаємодопомозі. Було обрано Правління, яке очолив Андрій Костюков (1889-1937 рр.), відомий пресвітер Єлизаветградської громади. Місцем знаходження Правління став Харків.

При Правлінні функціонувало шість відділів: благовістя, видавництва, підготовки благовісників та регентів, фінансовий, юридичний та організаційно-статистичний. На пленумі, якій відбувся після з’їзду було обрано дванадцять старших пресвітерів, на яких покладалося керівництво районними об’єднаннями громад. Також старші пресвітери повинні були проводити у відповідних областях двох-трьохтижневі духовно-повчальні біблійні зібрання для пресвітерів місцевих громад та проповідників, тобто відповідати за їх підготовку.

У лютому 1926 р. вийшов з друку перший примірник журналу «Баптист України», редактором якого спочатку був О.Г.Альохин, потім П.Я.Дацко, а пізніше І.Кмета-Єфимович.

У 1926 р., коли в Україні налічувалося близько 1000 баптистських церков та груп, понад 400 рукопокладених служителів, 46 постійних благовісників (на утриманні Союзу), Всеукраїнський союз став складовою частиною Федеративного союзу баптистів СРСР.

У 1927 р. у Харкові було видано збірник з 216 піснями «Євангельські пісні», який містив пісні з інших збірників. Цей збірник було видано десятитисячним тиражем. Того ж року також у Харкові під редакцією І.С.Захарчука було надруковано новий збірник “Рідні наспіви” з російським та українським розділами. Цього ж року в Києві було видано Біблію.

У 1928 р. у Харкові відбувся П’ятий всеукраїнський з’їзд баптистів, на якому було 476 делегатів (з них 390 – з правом ухвального голосу). А.П.Костюкова знову було обрано головою Всеукраїнського союзу, його заступниками стали А.М.Букрєєв та В.Г.Косолапов. На з’їзді було прийнято рішення щодо будівництва молитовних будинків. Вирішено будувати їх планомірно, своїми силами, не обтяжуючи інші громади проханнями щодо допомоги. Також було прийнято резолюцію з мовного питання. Молоді проповідники повинні були вивчати українську мову та проповідувати нею там, де в цьому є необхідність. При цьому також було вирішено, що “по громадах, що на місцях, проповідникам не слід утруднювати один одного з приводу національних питань, але в однодушності проповідувати та співати російською, українською та іншими мовами, хто якою володіє та в якій є потреба”.[42]

Наступний з’їзд було заплановано провести через три роки, але цьому не судилось збутися.

У 20 роки віруючі досягли значних успіхів не тільки у справі євангелізації, але й у господарюванні. Розгорнувся рух господарської «комунізації», тобто створення господарчих комун або кооперативів, які об’єднували євангельських віруючих різних течій (баптистів, євангельських християн, братських менонітів).

Знаними були комуни баптистів «Сонце правди» у с.Черепові Проскурівського району та «Об’єднання праці» (спільно з братськими менонітами) у с.Богданівці Дережнянського району, комуна євангельських християн «Царство світла» у Юр’ївському районі Дніпропетровської області. На тлі перших радянських колгоспів ці господарства вигідно вирізнялися дисциплінованістю, організованістю, результатами праці. Ці господарства проіснували до 1929 р., коли, з одного боку, будь-яка нерелігійна діяльність громад була заборонена, а з другого, було оголошено боротьбу з куркульством, під яку підпадали усі більш-менш заможні селяни, в тому числі й євангельські християни-баптисти.

Цікаво, що якщо баптисти пішли по шляху створення самостійного українського союзу, то євангельські християни зберегли централізовану структуру в рамках усієї колишньої імперії. Можливо, це пов’язано з більш демократичним управлінням у союзі баптистів та з великим персональним авторитетом І.С.Проханова серед євангельських християн.

Громади євангельських християн об’єднувалися в округи (обласні об’єднання), межи яких не збігались з республіканськими та обласними межами. З 1926 по 1931 роки Союз євангельських християн в Україні очолював Іван Іудович Моторін. Він народився у 1895 р. в Одесі. Ще в молодості став членом Одеської церкви євангельських християн. У 1920 р. він, за дорученням І.С.Проханова, створює Одеський обласний відділ ВСЄХ, головою якого його й було обрано. У 1924 р. він виїжджає до Берліну як представник російського євангельського братства. Після повернення з-за кордону він разом зі своєю родиною оселяється у Харкові, де працює у місцевій церкві та очолює Союз євангельських християн в Україні. Він розгортає велику видавничу роботу. Під його керівництвом у 1927–1928 рр. виходить щомісячний часопис «Євангеліст». У 1931 р. він переїжджає до Московської області.

Поряд із всеросійськими, а потім всесоюзними з’їздами євангельських християн проходили й їх окружні з’їзди. Так, на окружному з’їзді 1920 р. в Києві зібралися 103 делегата. На цьому з’їзді вирішувалося питання про створення двохмісячних курсів проповідників, а також початкових шкіл з ліквідації неписьменності.

Слід зазначити, що великий наголос на освітній діяльності був характерним саме для євангельських християн, а не для баптистів (хоча це не говорить про те, що баптисти не приділяли уваги цьому питанню). Було обрано 9 благовісників, четверо з яких побажали працювати безоплатно. Також було підтверджено положення про безумовну покору державній владі у громадських справах. Головою Ради обласного союзу обрано В.Є.Єгорова, керівника Київської церкви євангельських християн. Його заступниками стали С.І.Сударев та Л.Л.Шендеровський. У 1926 р. в Києві відбувся перший з’їзд сестер, який організував Союз євангельських християн. У 1927 р. Київську та Харківську церкви відвідав І.С.Проханов. 


Интересная статья? Поделись ей с другими: