Ви тут:: Бібліотека Поезія Якби в Едемській справі був інакший хід...
 
 

Банер
 
 
 
 

Якби в Едемській справі був інакший хід...

e-mail Друк PDF

                                                                Ольга Лазорук 

Едем купавсь в пташинім щебетанні,

Стеливсь землею квітів аромат,

І прабабуся Єва на світанні

В блаженнім мирі обходила сад.

Зривала по дорозі полуниці,

З троянд збирала запашну росу.

Адам на пасовище відлучився –

Там саме час приплоду у косуль.

І серед безтурботності й спокою

Почула тихий голос за спиною… 

 

О, нам усім відома достеменно

Ця злополучна мить з життя Едему!

Не осуди мене, читачу строгий, –

А якби все ж не схибили з дороги?

І Єва, вчувши змієві слова,

Сказала би: «Є в мене голова,

Яку мені даровано від Бога,

А я йому – надійна допомога.

Звичайно, є принадними плоди,

Та я діждуся – хай Адам сюди

Повернеться від справ із пасовища,

Ми разом обміркуємо – навіщо

Згодиться нам знання добра і зла,

Яке дається від цього плода».

Читачу строгий! Я не була там,

Та уявімо: повернувсь Адам

І, вислухавши Євину новину,

Їй відповів би: «Знаєш що, дружино!

Можливо, і принадне це знання,

Та прийде Бог у прохолоді дня –

Він нам Господь, Порадник і Отець –

Хай сумнівам Він покладе кінець.

Застерігав Він нас від цих плодів –

Попросимо, щоб ще раз пояснив…»

Якби тоді так Єва учинила,

Читачу строгий, ми б тут не сиділи,

А спочивали б під пташиний спів

В Едемі між трояндових кущів. 

 

А якби був тих справ інакший хід –

Все ж скуштувавши злополучний плід

І, вперше в серці чуючи тривогу,

Сказала б Єва: «Побіжу до Бога!

Не знаю, що зі мною – щось не те…

Адам от-от з пасовища прийде,

Боюсь й за нього – то ж мій чоловік!

Попрошу в Бога від хвороби лік.

Навіщо я послухалася змія!

Скоріш до Бога – може є надія?!» 

Або, вже дочекавшися Адама,

Вона йому усе би розказала

І, люблячи й жаліючи дружину,

Адам в сльозах благав би за провину,

Зрікаючись від того пізнання,

Як прийде Бог у прохолоді дня…

Але й не так пішло життя земне!

Читачу строгий! Не картай мене,

Бо нам усім відома достеменно

Та злополучна мить з життя Едему! 

 

Земля давно уже не райський сад,

Всихають покалічені дерева,

І ми вдихаєм від бензину чад,

І робим те, що прабабуся Єва.

Нам також пропонується щодня

Тим самим змієм, тільки в іншім тілі,

Принадний плід, який дає знання,

Щоб скуштувать його нам захотілось.

О, нам відомо до плачу, до болю,

Що набуваєм через власну волю!

 

І ти згодишся, мій читачу строгий,

Що хоч відомі Божі застороги,

І все-таки – не скажу, що завжди –

Та ми часом куштуємо плоди.

Могли б, як Єва, в мужа запитати,

Та є в нас Єви звичка – поспішати.

І хоч від Бога голова – Адам –

«Сама я знаю!», «Добре знаю сам!»

Могли б перепитати ми у Бога,

Якщо була від Нього засторога. 

Так хочеться принадного скоріш

І шепче голос: «Не помрете… Їж!»

А з’ївши й відчуваючи тривогу,

Не завжди зразу біжимо до Бога,

Щоб від отрути випросити лік,

Даємо, щоби з’їв і чоловік,

І можем і його переконати,

Що нам не доведеться помирати. 

І попередня звичка поспішать

Міняється на звичку зволікать

І заховатись в знайдене знання,

Як прийде Бог у прохолоді дня.

А як до звіту вже покличе Сам,

То відповісти, як і прадід Адам:

«Нащо тобі ці ягоди земні?» –

«Це все дружина, що Ти дав мені!..»

О, нам відомо до плачу, до болю,

Що набуваєм через власну волю! 

 

Та прийде час колись вернутись нам

На нову землю, кращу від Едема,

Й блаженні ми, коли в нас вмер Адам

І древні звички, що лишила Єва.

Не осуди мене, читачу строгий!

Я не була в Едемі за дверми…

І все ж – якби ми радилися з Богом!

Якби в житті не поспішали ми!


Интересная статья? Поделись ей с другими: