Ви тут:: Бібліотека Духовні статті Анатомія людини і Біблія. Розділ 2. СЕРЦЕ I 18 травня 2007
 
 

 

Банер
 
 
 
 

Анатомія людини і Біблія. Розділ 2. СЕРЦЕ I 18 травня 2007

e-mail Друк PDF

Розділ 2. СЕРЦЕ

Значення та робота серця

Для життя людини серце є найважливішим органом з усіх. Навіть мозок не є настільки важливим для утримання життя, як серце. Із мозку можна вирізати деякі частини, і людина буде жити. Із серцем такого зробити не можна. Тому так часто говориться в Біблії про серце, а про мозок майже нічого.

Щоправда, у деяких місцях Біблії є і про мозок, але про серце – набагато більше. Подивіться, як доктор дізнається, чи наступила в людини смерть (буває уявна смерть). Він не випробовує мозок, чи той працює, ні. Серце – ось що цікавить доктора: чи воно працює, чи б’ється хоча б помалу. Якщо серце зупинилося, це означає, що людина померла. Отже, слова «людина жива чи мертва» можна замінити на слова «серце працює чи зупинилося».

Життя людини залежить від стану її серця. Те саме і в духовному житті. Духовна смерть і духовне життя залежать від стану серця.

Серце починає працювати за 4,5 місяці до народження людини на світ, тобто ще в утробі матері. А потім працює все життя.

Працю, яку виконує серце протягом життя людини, ледь можна уявити. Коли я думаю про нього, то завжди дивуюсь, бо воно для мене є великим чудом. В університеті ми вивчали серце до найменших дрібниць, до, так би мовити, найменшого гвинтика, і все одно воно дивує мене до сьогодні.

Чи була колись у світі така машина, що змогла б протягом кількох десятків років працювати без перерви, без спочинку і зупинки? Машини, які нам відомі, час від часу треба зупиняти, щоб замінити вироблені деталі, змазати, почистити. Якою б доброю не була машина, але вона має кінцевий строк, років 5 – 10, через який мусить бути замінена на нову. Серце ж людини працює без перерви і зупинки, удень і вночі протягом 50 – 100 років і при цьому йому неможна зупинитися ні на півхвилину, бо зупинка означає смерть. Хіба ж ця безперервна праця не є чудом? Коли ви ще не здивовані, послухайте далі. Треба розглянути працю серця. Не знаю, чи зможу хоча б трохи окреслити її.

Уявіть собі, щоб хтось з нас повинен був натискувати помпу, яка проганяє півлітра води через велику кількість малих і великих за діаметром трубочок довжиною до кількох сотень метрів кожна. Я маю на увазі кровоносну систему, через яку серце проганяє кров. Як довго довелося б тому з нас працювати, щоб пропустити такий обсяг крові через тіло людини. При цьому пам’ятайте, що це треба робити кожної секунди. Отже, за одну хвилину треба проштовхнути 30 літрів, за годину – 1 500, протягом 24 годин – 36 000 літрів, за місяць – близько 500 000, за рік – 5 000 000. Разом протягом життя у 70 років – 350 000 000 літрів, майже озеро. І то не просто перелити до іншого місця, але за допомогою насосу з великою напругою проштовхнути через багато тоненьких трубочок, які тонші за голку чи волосину. І при тому не мали б права ані на секунду відпочинку!

Отже, протягом року серце нагнітає через судини і тоненькі капіляри нашого тіла 5 – 6 мільйонів літрів крові. І в кінці року не вимагає собі канікул для спочинку, а працює так само далі, наче і не працювало. Хіба не диво?

Так витискає наше серце кров із року на рік, поки не зробить свій останній слабенький удар і зупиниться. Навіки.

Із яких матеріалів складається серце, із чого зроблено, що здатне так довго працювати? У ньому немає залізобетону ані сталі чи іншого твердого матеріалу. У серці є лише м’якенькі м’язи і нічого іншого, саме вони виконують таку роботу, яку не можуть виконувати так довго машинні деталі з найліпших матеріалів. «Прославляю Тебе, що я дивно утворений!» (Псалом 138:14).

М’язи серця відносяться до автономної частини м’язової системи. Це означає, що м’язи серця не підкоряються нашій волі. Іншими словами, наше серце зовсім нам не підкоряється і від нас не залежить. Ми не можемо ні на мить зупинити працю серця, як наприклад, можемо затамувати подих. Спробуйте подумки наказати серцю зупинитися – адже ви наказуєте своїй руці стиснутися в кулак тощо. Але серце ваше вашого наказу не послухає, хіба що ви схочете себе замордувати. Якщо ви таке зробите, то станете на місце Бога і це буде гріх. Тільки Бог може веліти вашому серцю: «Зупинися!» – і наступний удар серця буде останнім. Серце людини мусить належати Богу. Тому Він говорить: «Сину мій, віддай серце своє Мені» (Прип 23:26).

Анатомічна будова серця

Серце поділяється на чотири частини, або відділи: два передсердя і два шлуночки. Усе серце розділено перегородкою, що йде зверху до низу. У правій половині є зверху передсердя, а під ним шлуночок. Те саме є і в лівому боці. На границі кожного передсердя і шлуночку є отвір, який закривається особливим клапаном.Використано ілюстрацію з  www.critical.ru

Клапан збудовано так, що біг крові може текти лише в напрямку із передсердя у шлуночок, але не назад. Цю регуляцію роблять клапани, котрі час від часу закривають отвір. Хто дивився на працю шлюзів на річці, той зрозуміє і будову клапанів серця. Інколи ці шлюзи не замикаються щільно, лишаючи маленький простір відкритим і частина крові повертається із шлуночків у передсердя. Це називається дефект (порок) серця.

Здорове серце працює ритмічно, зберігає відповідний ритм. Якраз тоді, коли працюють передсердя, то шлуночки спочивають, а коли шлуночки починають працювати, тоді починається спочинок передсердь. І так спочинок і праця рівномірно чергуються. Це є ритм серця. Протягом одної секунди серце встигає і попрацювати, і спочити. Протягом наступної секунди – знову і так далі, до самої смерті, до вічного спочинку. Між іншим, не до вічного, бо настане день, коли ті, що перестали жити, і ті, що живуть, серце знову буде відбудовано. Це буде одного дня: коли настане воскресіння мертвих і зміна тих, хто ще буде жити. Див. також Об 20:12. Хоча і в іншому вигляді, але тіло наше (і серце) буде поновлено.

Відношення серця до мозку

Наше серце оповите багатьма нервами, – сіткою так званих симпатичних (рос. симпатических – Ред.) нервів, тому воно таке чутливе на зовнішні та внутрішні відчуття. Подібно до мозку, серце є центром тілесного життя. Мозок є штабом у людини, де розумно розглядаються різні справи: про становище нашого здоров’я в тілі, як його підтримати тощо. Наприклад, ви занедужали й вирішили піти до лікаря. Усю цю справу обмірковував та вирішував мозок, а серце – лише з нетерпінням бажало уздоровлення. У серці не обмірковується і не обдумується. Зауважте, що навколо серця і в самому серці, на границі окремих його частин – шлуночків та передсердь ­– є найбільше симпатичних нервів. Тому серце може реагувати і відчувати те, що відбувається в тілі.

Кожний із нас знає, що в серці щось відбувається, коли ми радіємо і коли слабуємо, і також у серці щось діється, коли ми чимось занепокоєні чи сумуємо. Коли ми радіємо, то серце б’ється інакше, ніж коли сумуємо. Наприклад, листоноша приніс телеграму, і ми, прочитавши, з великого хвилювання побіліли, бо дізналися, що над нами нависла загроза великого горя. Наше серце стиснулося від болю. А ось ми отримали листа, в якому відкрилися широкі радісні горизонти. Згадайте, як тоді серце навіть підстрибує від радості. Ніхто не скаже: у мене мозок стиснуло від болю, чи мозок підскочив від радості. Не мозок, а серце підскочило. Мозок обмірковує, а серце відчуває. Тільки серце відчуває й зауважує поезію, бачить красу природи, чує звуки, що для мозку є не вловимі. Тільки для серця, а не для мозку, дзюрчить десь струмок, у небі чути жайворонка, що заливається від радості. Тільки серце може любити Бога і людину, інколи самовіддано і цілковито.

Мозок не в силі любити, навіть коли б він і хотів це робити. Мозок може лише оцінювати справу, може шанувати. Серце може також тільки шанувати, а мозок не в силі любити.

Між серцем і мозком є зв’язок через особливі нерви. Здається, будова серця більш проста, ніж мозку. Однак серце робить великий вплив на мозок. Серце, взагалі, хоче і наказує, а мозок роздивляється і вирішує, чи можна задовольнити вимоги серця. Коли ж мозок відмовляє серцеві, воно повторює їх, а інколи повстає.

Битва між мозком і серцем

Це трапляється найчастіше, коли наступають спокуси. Уявімо, що хтось із нас дізнався, що всесвітній артист буде грати у фільмі дуже цікаву роль, хоч і не дуже моральну. Ціле місто захоплене артистом, і ваше серце дуже захоплено і бажає побачити усе, що буде у фільмі. Що мусить робити серце? Воно не може наказати м’язам ніг тощо помогти вам дістатися до кінотеатру, де буде той фільм. Це може зробити лише мозок, котрий має владу над відповідними м’язами. Тому серце намагається вплинути на мозок, щоб той велів м’язам.

Коли ви є людиною віруючою, то ваш мозок знає, що на неморальні сцени ходити дивитися не треба, тому він відмовить серцю. Але незадоволене серце може, як капризна дитина, повторювати своє прохання, незважаючи на відмови. Воно просить, благає, стоїть на своєму і починає дратуватися, а мозок не згоджується, відмовляє. Повстає боротьба між серцем і мозком. Хто переможе? Коли переможе серце, то ви будете в театрі. Коли мозок – ви втечете від спокуси, тобто переможете її. Тому Христос говорить: «…З серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює» (Мт 15:9-10).

Отже ми бачимо, що серце має подвійне завдання. По-перше, воно є справжньою помпою, яка безперестанку нагнітає кров у кровоносні сосуди і наповняє їх. За допомогою серця кров проходить по тілу людини і не зупиняється (про кров буде далі). По-друге – завдяки великій сітці нервів, що обвивають серце, воно є центром духовного життя.

Серце як центр духовного життя

Не тільки серце має вплив на мозок, але й мозок – на серце. Я б сказав, що мозок має певний виховний вплив на серце. Коли серце людини хоче щось зробити й примушує мозок, щоб він дав свою згоду, то мозок може згодитися або відкинути те прохання. Коли мозок відмовить і лишиться твердим у своєму рішенні, то серце мусить підкоритися рішенню мозку. Коли перемога мозку над серцем повторюється одна за одною, тоді мозок набуває великої влади над серцем, точніше, над його забаганками. Серце виховується так, що звикає підкорятися мозкові й скоро виповнює його накази. У наслідок цього зміцняється наша воля.

Та трапляється й інакше. Мозок погоджується виконати бажання серця, однак це бажання не задовольняється, бо міняються внутрішні обставини. Наприклад, ви за день змучуєтесь і у вас виникає бажання піти прогулятися на природу. І мозок не має нічого проти такого бажання. Але ось починає великий дощ, і вийти на прогулянку неможливо. Серце тут не примушує, але відкладає своє бажання, ховає. І прийде час, знову виявить його, коли настане добра погода.

Ці приклади взято з маленьких простих речей, що трапляються в житті. Та бувають і більші бажання, палкі думки, важливі проекти, проти яких наш розум не противиться, але внутрішні обставини, не дуже приємні, не допускають до виповнення. Серце і тут чекає, у глибині самої людини. Ці таємниці серця і великі бажання чекають на своє здійснення. Коли ж вони довго не виконуються, – засмучується: «Задовга надія недуга для серця…» (Прип 13:12). Серце страждає, чахне, нудьгує. І навпаки, говорить далі Соломон: «Бажання, що сповнюється, – це дерево життя». Багато соків у такому дереві, великий стовбур, широке гілля, розкішне листя і багато плодів. Це – дерево життя. Серце, що було сумувало, оживає, його наповнюють соки радості, воно готове діяти, любити, приносити плоди життя. Серце, бажання якого виповнилося, – хто може описати, зміряти цю радість!

Бог знає таємниці серця, – говорить Біблія. Коли людина молиться, Бог чує її, і заповітні плани сповнюються. Звичайно, такі плани мусять бути згідні з Божими.

Зауважимо, що іноді бажана перемога мозку над серцем, про яку ми говорили, не є не добро – коли часом воля людини є недоброю. Наприклад. Серце запалилося жалем до страждання ближнього і хоче допомогти. Є чудовий вислів «серце запливає кров’ю». Звичайно, тут іде мова не про спокусу. Однак, саме по собі серце помогти не може, воно мусить заручитися згодою мозку. Хоч серце вірить у це, але з часом нічого не вийде, Мозок скаже, що він усе перевірив і вирішив, що таке співчуття дуже дорого обійдеться і не схоче виявляти співчуття.

Страждання часом натягують струни душі настільки, що вони починають виробляти цікаві звуки: «Омліває душа моя з туги за Твоїми законами кожного часу...», – говорить Давид (Пс. 117:20).

Мозок відкаже, а серце згодиться з цим. У такому випадку слухняність серця, в духовному значенні, дорівнює нулю, бо добро не було зроблено. У попередній лекції ми говорили: коли мозок підкоряється Святому Духу, тоді перемога мозку над серцем буває на славу Божу і приносить плід.

Спокусу переможено, і внутрішня людина обновляється та зростає. Коли ж при спокусах перемагає серце, то результат буває інший. Якщо серцю вдасться настояти на своєму, і при тому кілька разів поспіль, то слабне воля. Серце все частіше наказує, а мозок підкоряється. Він стає, як невільник, у вибагливого серця. Незавидне це становище. Старий Адам зростає і від дня на день оновлюється, а духовна людина починає вмирати.

Лише Бог, наш великий Христос, може звільнити нас від тиранії нашого серця. Він дає прапора перемоги. Обдаровує новою силою, щоб почали нову боротьбу. Нехай навіть ми будемо поранені в ній, все одно в кінці вийдемо переможцями над гріхом. І перемога над гріхом є приємною!

Сміх на вустах і у серці

У такому випадку між мозком і серцем є повна згода, щоб сховати якесь горе, що налягло на серце. Сховати це горе від інших і притаїти його, щоб ніхто не дізнався про нього. Це є тайна серця.

У серця є радісні тайни, а також гіркі, що приносять біль. Серце і тут не самостійне. Мозок також мусить дати свою згоду, щоб сховати тайну. Серце просить у мозку згоди. Мозок обмірковує, чи сховати цю справу. Потім уже, згідно своєму рішенню віддає розпорядження. Починає діяти, дає накази для м’язів обличчя тощо.

Траплялося мені бачити людей невіруючих, що приходили на богослужіння та слухали Слово Боже, а після зібрання при розмові сміялися. І хоча сміх цей був веселий, але очі були прищулені або ховалися, бо цим людям не хотілося, щоб ви дивилися у їхні очі. Серце їхнє було збентежене і боліло, а вони весело і начебто безтурботно говорили проти Бога, проти Спасителя, мовляв, вони спасіння не потребують. Але маску людина буде носити не вічно. Та й коли вона на самоті, то вже не носить маску. У кожної людини буде день, коли маску буде знято з лиця. Це її день смерті. Тоді вже не буде на обличчі удаваного сміху, але проступлять гріх та смуток. Бо як спокій і радість серця відбиваються на обличчі, так тоді відіб’ється гріх.

Із двох розбійників, що висіли на хрестах з обох боків Христового хреста, один так і не зняв своєї маски і продовжував лихословити Господа, а другий перед самою смертю вирішив бути щирим. Він визнав, що його покарано за злочини, а Ісуса – невинно, і звернувся до Христа: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє» (Лк 23:42).

Робота серця

Розглянемо докладніше, як працює серце. Уявімо, що якраз тепер, за цієї миті передсердя вашого серця мають спочинок. Під час спочинку передсердя розширене, тому обсяг через це збільшився, і в цей самий момент вливається кров, котра втягується (за фізичним законом) до передсердь. Багатьом з нас траплялося набирати гумовою спринцівкою воду із посудини. Ви стискаєте балончик, потім даєте йому розширитися, і він втягує в себе воду. Так само і передсердя. Коли відбувається це всмоктування крові, отвір, що веде до шлуночку, закривається, тому вся кров, що за секунду набирається у передсерді, на деякий час лишається там.

Ми говорили, що поки передсердя спочивають, шлуночки працюють. Що це означає? – Що шлуночки стискуються, їхній обсяг зменшується. Це проходить у дуже короткий час. При цьому вся кров, що знаходилася перед тим у шлуночках, витиснулася у судини Артерії. Тепер шлуночки починають відпочивати і розтягуватися, збільшуючись. При цьому відкриваються клапани, звільняючи отвори з передсердь до шлуночків, і останні наповнюються кров’ю. Потім шлуночки знов стискаються, клапани перекривають отвір і кров виштовхується до Артерій. І так далі. Так працює серце.

У дорослої людини таке одноразове розширення і стиснення серця відбувається близько 72 разів за хвилину. У хворих на гарячку – 100 і більше разів. У змучених недугами, голодом – лише 50. Я бачив одну слабу жінку, що в неї серце билося лише 4 рази на хвилину.

Великий і малий круги кровообігу

Можливо, ми всі знаємо, що кров не стоїть на одному місці, але проходить через усе наше тіло: краплинка крові, що була тільки що в мозку, через хвилину може бути в пальці ноги, а потім стати у стінках шлунку, в руці тощо. Отже кров кружляє по всьому тілу, але обов’язково приходить знову до серця, котре весь час гонить її вперед і вперед. І вона знову повертається. Щось подібне до персня, в якому немає кінця.

Тіло людини має великий і малий круги кровообігу. Серце, як було сказано, розділено перегородкою на ліву і праву частини. Права керує малим кругом, а ліва – великим. Кров, що циркулює у великому крузі, протікає іншими місцями, ніж та, що в малому. Ці два круги між собою не з’єднані. На своєму шляху вони в одній половині своєї довжини тримають чисту кров (багату на кисень), а в другій – нечисту (багату на вуглекислоту). Про це ми продовжимо у бесідах про легені та склад крові.

Чиста і нечиста кров біжить по окремих жилах. Вони часом проходять близько одна від одної, як у великому місті труби підземної каналізації проходять поряд із трубами з чистою питною водою. Вони так само можуть перехрещуватися, але води в них не змішуються.

Великий круг кровообігу починається у лівому передсерді. Та кров є дуже чиста, багато на кисень і споживчі речовини. Із лівого передсердя вона тече до лівого шлуночка і з великою силою виштовхується у великі жили, а з них у менші, потім ще менші – до найтонших капілярів. Жили, якими кров тече від серця, називаються артеріями. Нечиста кров тече венами.

Тут ми зупинимося. Кровоносна сітка великого кровообігу не минає жодної частинки нашого тіла. Кров у ній приносить із собою необхідні для клітини речовини і віддає їх, а натомість відбирає непотрібне: різні відмерлі клітини, отруйні речовини, шкідливі солі тощо. А головне – приносить кисень і відбирає вугільну кислоту. Відбувається чистка і промивання усього тіла.

Обійшовши все тіло через артерії та капіляри, кров повертається у серце, але вже не до лівого передсердя, з якого вийшла, а до правого. Тут починається малий круг кровообігу. Для нього також знайшлося місце в тілі людини.

Із правого передсердя кров потрапляє до правого шлуночка і виводиться з нього по окремих шляхах до легень, де в особливий спосіб очищається, набирає до себе знову кисню та звільняється від вуглекислоти. Збагачена кров виходить із легенів, щоб потрапити вже до лівого передсердя, а з нього – до великого кругу і так далі.

Спимо ми, чи ні, – кров у нас не має спокою. Вона тече і тече по своїх судинах у нашому тілі, гнана безперервним биттям серця. Кров не може перестати текти, бо тоді настане смерть для всього тіла чи для тієї його частини, де кровообіг припинився. Якщо перев’язати пальця мотузком – кров зупиниться в ньому, він швидко посиніє, потім почорніє а далі настане некроз – смерть клітин, і палець відпаде від тіла. Хоч серце і билося, але не для пальця, якому перев’язка зробили перепону. Отже у русі крові є наше життя. Кров рухається тому, що б’ється серце. Між тілом і серцем є зв’язок – кров’яні судини.

Згадайте тепер другий зв’язок і залежності важливі для життя: Христос, «що помер був за нас, щоб, чи пильнуємо ми чи спимо, укупі з Ним ми жили» (1 Сол 5:10). Від Бога і до Бога через нашу душу тече життя в Святому Дусі. Поруште цей зв’язок – і буде смерть (некроз) душі, відпадіння.

Деякі наші вчинки та збочення у житті діють на нашу душу, як та мотузка, що перев’язує палець, у нашому прикладі. Душа відокремлюється від джерела життя – Христа. «Я сплю, моє ж серце чуває...» – читаємо у «Пісні над піснями» (5:2). Серце не засинає, бо то уже було б не життя, а смерть.Тому Бог звертається до людини: «Сину Мій, віддай своє серце Мені! Віддай зле, зіпсуте, кам’яне серце – і отримаєш нове, відроджене, живе». Він створив серця всіх і наглядає над ними (Пс 32:15). Він знає твоє серце і твої чини. Він знає тайни твого серця.

Кілька днів тому мені було дуже тяжко на серці. Я простягнув руку за Біблією і відкрив. Мені відкрилося місце: «У Мені перевернулося серце Моє, розпалилася разом і жалість Моя!» (Ос 11:8). Ці слова наче були сказані до мене. Усім Своїм співчуттям Господь мені співчував! У мене перевернулося серце… Він знав мене, розумів і співчував мені. Я підбадьорився і зрадів.

Кожний із нас знає, що Бог ненавидить гріх, що Він може гніватися. Але чи відчув хто із нас ту любов Божу, коли після ночі запалюється ранішньою зіркою все Боже співчуття до нас, коли Він благословляє нас із Свого великого милосердя всім Своїм серцем. Великою є Божа любов.Таким є серце людини. Таким є серце Господнє.

Интересная статья? Поделись ей с другими: