Ви тут:: Діяльність Відкриття нових церков Досвід створення церкви через християнську бібліотеку
 
 

 

Банер
 
 
 
 

Досвід створення церкви через християнську бібліотеку

e-mail Друк PDF
«Закликаю усіх християн до молитовного переосмислення свого ставлення до книги», – говорить пастор церкви ЄХБ Павло Грищенко (Житомирська область)

Господь дав нам завдання на землі, і не тільки – Він ще й «викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю». Але як саме? Особисто я цілком упевнений, що часто це відбувається за чиїмось запальним прикладом : побожного життя, посвяченості служінню. Я переконувався у цьому не раз. Тому я сповідую таку запальність

Сила запального прикладу

Одного разу на лекції пастор Дональд Шилі (до якого у мене особливе ставлення) притиснув до грудей Біблію і сказав : «Як я люблю свою Біблію! Моя Біблія…» Далі була пауза, і лише погляд, який неможна забути. Ця проповідь із двох речень стала одною з найдієвіших у моєму житті.

Пізніше пастор Шилі розповів нам, що за тиждень прочитує в середньому 3 – 4 книги. Це був 1991 рік, до нас щойно лише почали завозитися та розповсюджуватися християнська література. Я аж покликав до Господа : «Дай мені таку нагоду! Братам моїм… Щоб ми могли читати, читати…» А коли в 1993-му побував у кабінеті пастора Шилі в Америці й побачив справжню бібліотеку із стелажами від підлоги до стелі, заставлені книгами, у мене загорілися очі й закипіло серце. У душі вселилося стійкий святий неспокій. Мені стало ясно : моя праця – бібліотека.

Із цим я приїхав додому, захопивши з собою книги – усі, що лише зміг. Потім вдома почав старанно збирати книги, просто звертався до всіх знайомих і просив : «Я збираю християнську бібліотеку!» Деякі дивилися на мене мовчки і довго – як вогнегасники, добре, що піну не пускали. Але – благословенні щирі, – за їхньої допомоги зібралася бібліотечка, котра вмістилася в три коробки з-під бананів… Походив по інстанціях (тоді я вже ніс служіння пастора) і домовився про виділення нам площі в Центральній міській бібліотеці. Так починалася наша (до речі, перша в Житомирській області) християнська бібліотека.

Бібліотека як вісь служіння церкви

Ми вважали це євангелізаційним служінням своєї церкви, але Господь визначив інший шлях. На той час Джордж Ло почав розвивати в нашій країні рух з організації нових церков. І ось восени 93-го мене запросили до Мінська на конференцію «Проект – 250». Повернувся я з ясним повелінням від Бога почати нову церкву.

Моя Біблія все більше і більше говорила зі мною. Один з текстів, що звучали тоді всередині мене, було запитання учнів до Ісуса – «Невже Тобі байдуже, що ми гинемо?» Мені було ніяково, здавалося, що я бачу це запитання в очах кожного перехожого, і питання це – особисто до мене. Ось як воно буває – не по-богословському, не контекстуально.

Здавалося, мене тоді розумів лише Бог. Як же я тоді щиро з Ним говорив! Вважаю, що саме тоді Господь навчив мене молитися і йти вірою вперед.

Кілька місяців пізніше таки зібралася команда братів та сестер, що погодилися брати участь у створенні нової церкви. Як багато і щиро ми тоді молилися, як багато і щиро помилялися! А Господь благословляв нас.

Ми вирішили зробити бібліотеку начебто віссю нашого служіння, навколо якої будували всю свою діяльність та плани. Видали афішу «Благодать вам і мир» (на той час – своя афіша!), почали організовувати різноманітні заходи та запрошувати на них людей, у читальному залі бібліотеки проводи творчі вечори, День матері, вечори запитань та відповідей, розігрували вікторини, благословляли людей, чим могли і де могла. Література тоді була безплатна і приймалася з радістю.

На квартирі в одного з братів почала збиратися група (вона стала основою нової церкви). Вийшли на міське радіо та обласне телебачення. Але що б ми не робили – посилання було єдине : там бібліотека, заходьте. І люди заходили.

Свідчення

Із радістю готовий показувати усім зачитані, потерті, обклеєні різними підручними матеріалами книжки. Тому що за цим зміненим станом книжок я бачу змінені долі людей. Я не всіх бачу – Господь бачить усіх. Люди читають і спасаються.

У бібліотеці працювали сестри Марія, Надія, Олена… Надія віддала цьому служінню понад десяти років, кожний день. Як той хлібороб, що чекає довго…

Одна історія. Зайшла до бібліотеки Наташа. Зайшла випадково. Жити не хотілося : за три місяці поховала спочатку єдиного сина і потім чоловіка. І саме тут, у бібліотеці, вона зустрілася з Господом. Знайшла своє місце в житті і в церкві. Потім тривалий час сама несла служіння в бібліотеці. Я зателефонував їй і спитав : «Наталю, ти могла б назвати книжки, що особливо вплинули на тебе?» Вона, не задумуючись, назвала дві : «Ісус наша доля» та «Мир із Богом». Чи не символічно?

Які прекрасні, говорить пророк Ісая, ноги благовісника, що звіщає мир, благовістить радість, проповідує спасіння! Вірю, ці слова так само стосуються й тих, хто проповідує, і хто друкує те, що інший проповідував, і хто розповсюджує те, що інший надрукував. бог пророчим словом благословляє усіх і запалює на подвижництво.

Заклик

Нашу Церкву Благодаті Господь благословив. З квартири ми перейшли спочатку до Дому культури, потім чудовим чином побудували Дім молитви. Тепер тут не лише церква, але й Біблійний коледж. Студенти несуть книжки далі, у свої церкви, села та міста.

Тоді, в церковній бібліотеці в США, я по-особливому побачив велич слів апостола Павла у Еф. 4:16 «…Усе тіло, складене й зв'язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов'ю». Саме книги стверджують єдність Церкви по вертикалі – в історії, а по горизонталі – по цілій планеті. Наша церква – як нова зав’язь на перетині цих невидимих нитей християнства. Звичайно ж, не остання зав’язь.

Щоправда, сьогодні за книгу треба заплатити. Але ж і за кока-колу також! Я закликаю усіх християн до молитовного переосмислення свого ставлення до книги і до своїх коштів. Я купую переважно те, що буде благословенням мені, моєму ближньому, моєму ще не народженому онуку. Кіт Матроскін зі Простоквашиного мав таку філософію життя : «А я нічого передплачувати не буду. Я економити буду». І навпаки, Сперджен (видатний проповідник початку минулого століття) був згідний радше мати старе пальто і нову книгу і володів найбільшою в Англії бібліотекою.

Давайте допоможемо один одному формувати особисті та церковні бібліотеки. Не будемо дарувати один одному нічого, крім книжок. Це можливо. Це важливо. Це благословенно. Один автор питає у вірші : «Де добрії ті книгоноші, що Біблії в сумках носили?»

Любі мої! Загоряйтеся від палаючих і запалюйте інших! Духом палайте! Служіть Господу!

Павло Грищенко, пастор Церкви Благодаті,

директор «Біблійного коледжу Послуху Христу».


Интересная статья? Поделись ей с другими: