Ви тут:: Бібліотека Духовні статті Христос збіднів заради нас / Вячеслав Нєстерук
 
 

 

Банер
 
 
 
 

Христос збіднів заради нас / Вячеслав Нєстерук

e-mail Друк PDF

...Ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом. 

2 Кор. 8:9

Різдво  – одне з найяскравіших свят, яке дарує людям хороший  настрій  і невимовну радість.  В Україні це особливо  відчутно.  Напередодні цього свята  кожен  по-своєму готується до  нього.

Співаки та музиканти розучують нові мелодії, щоб порадувати тих, хто прийде на Різдвяні богослужіння. Проповідник знову заглиблюються у Священне Писання, щоб давні істини про народження Спасителя відкрити яскраво, урочисто, велично та зрозуміло.

Малюки рахують дні, коли вони одягнуть те, про що мама сказала: «Це на Різдво», і побіжать до Недільної школи з вивченим віршем, звісно, знаючи, що в кінці отримають подарунки.

Наші господині, як би ми їх не переконували, що не треба стільки готувати, таки приготують багато смачних страв.

Підприємці, розвиваючи свій бізнес, будуть пропонувати все нові й нові ялинкові прикраси.

Що б не відбувалося, але загальним фоном Різдва є радість, щастя, усмішка та доброта. Це благодать Господа нашого Ісуса Христа, тобто незаслужений подарунок Бога людині. Це те, що не від нас залежало, це лише Саме «Слово стало тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди» (Ін. 1:14). Але давайте подивимося, якою ціною нам подаровано радість та щастя благодаті.

Ми вище прочитали: «Який, бувши багатим, збіднів...»

Отже, наш Ісус Христос був багатим. Його багатство неосяжне, Він володів ним разом зі Своїм Отцем ще до закладин світу. Він мав владу і славу. "Усе через Нього повстало" (Ін 1:3) і, як Творцеві світів, Йому все належало. Більше того, Він сказав: "Усе, що має Отець, то Моє" (Ін 16:15). Він міг сказати: «Моя вся вселенна й усе, що на ній!» (Пс. 49:12). Скільки влади, сили, слави, багатства мав Отець, – у такій же повноті все це належало Синові.

Він мав любов і захопленість небесних істот. Усе святе твориво звеличувало Його. Пророк Ісая описує : «Бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі... Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля по¬вна слави Його!» (6:1-3). Апостол Іоанн підкреслює, що «це Ісая сказав, коли ба¬чив славу Його, і про Нього звіщав» (12:41). Аж від вічності воля Отця полягала в тому, щоб усе творіння шанувало Сина так само, як і Отця.

Найвищий з серафимів схилявся перед Ним, для найвищих ангелів найбільшою радістю було споглядати Його обличчя. «…Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено» (Кол. 1:16).

Отже, ми бачимо, що все, що на землі та під землею, все, що на небі, належало Ісусу Христу. Все підкорялося Йому й вихваляло Його.

Але найбільше — Він понад міру мав любов Отця.

Найбільше щастя для сина — це любов батька. Діти, що виростають без любові батька, обділені, мабуть, найціннішим, неможливо замінити нічим. Дотик мужньої, твердої руки, своєчасне, можливо, навіть суворе слово, і слова любові, слова: ти мій син, я пишаюся тобою, — це так необхідно дитині.

Та любов творіння надто недоскона¬ла в порівнянні з безмежною любов’ю Бога Отця. Син, Ісус Христос, був постійним об'єктом бездонної любові Отця. І це складало найбільшим скарб Його душі. Він не раз говорив: «Отець полюбив Мене...», «...любов, що Ти нею Мене полюбив...» (Ін 15:9, 17:26).

Але якось, дивлячись на одне з найдорожчих творінь, на людину, на нас із вами, Він побачив, що людина швидко віддаляється від Бога Отця, що вона вже не може потрапити у сяючу славу небес. Гріх повністю розділив людину з Богом. Усі зусилля, докладені з небесної сторони, щоб повернути творіння до Творця, не були успішними. До примирення залишився єдиний шлях. І Він, Син Божий, Ісус Христос, Цар царів, Син Вічності, Якому належало все, вирішив збідніти заради нас.

Це сталося в одну мить. Зникла слава небесного світу, віддалилася любов Бога Отця, не чути небесних мелодій, розтанула урочиста Небесна атмосфера... Ісус народився. Ясла в бідному хліву. Світ не зустрічає Царя і Месію. Лише кілька пастухів з віфлеємських полів прийшли вклонитися Йому. Мати сповила Його і поклала просто на сіно.    

«Він... збіднів».

Замість верховної влади, непорушного спокою і достатку на небесах Той, Який тримав у Своїй руці всесвіт, став беззахисним немовлям. Тепер Він потребує допомоги, щоб хтось Його сповив, поклав у ясла, щоб Ним опікувалася мати. Той, Ким захоплювалися міріади небесних істот, надто низько був оцінений тут, на землі. Він, Який раніше усім володів, тепер в усьому мав потребу. Творіння Його рук тепер мали більш затишні й теплі оселі, ніж Він: «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити» (Мт 8:20).

«Він, бувши багатим, збіднів...»

Раніше диявол навіть близько не на¬ближався до Нього, тепер «сорок день там диявол Його спокушав, і за тих днів Він нічого не їв...» (Лк 4:2). Лише небагато повірили і пішли за Ним. Через те, що Він говорив правду («правдиво кажу вам...» — Лк 4:25), не раз бувало, що Його слухачі, «почувши оце, переповнились гнівом. І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скину¬ти додолу Його...» (Лк 4:28-29).

Подорожуючи по землі, яку створив Своїм Словом, Він прийшов колись в одне з сіл самарійських, яке, як і всі інші, жило, рухалося й існувало лише Ним, «а ті не прийняли Його...» (Лк. 9:53).

«Він збіднів». А найбільше — у Своїй смерті. Колись Його вухо чуло дивний спів ангелів та архангелів, їхню благоговійну хвалу: «Свят, свят, свят». Тепер же Він чує несамовиті крики Свого творіння: «Не Його, а Варавву!», «Розіпни, розіпни!»

Колись навіть серафими закривали свої обличчя перед Ним, тепер над Ним правителі сміються, солдати знущаються, народ глумиться, злодії Його проклинають. Він створив кожну краплинку води, та коли промовив: «Прагну», то «вояки ж, губку оцтом наповнивши, і на тростину її настромивши, піднесли до уст Його» (Ін 19:29).

Він, бувши багатим, збіднів...

Колись любов Отця до Сина була не¬вичерпною, а тепер Син гукає в розпачі: «Елої, Елої, лама савахтані, що в перекладі значить: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мр 15:34).

Яка разюча зміна відбулася, коли замість безмежної радості й любові Отця Він стикається з тим, що Отець відвернувся від Нього!

«Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...» (Фил. 2:6-8).

Нижче вже неможливо, гірше збідніти вже нікуди. З найвищої слави — до бідних ясел, з трону Всевишнього — до тернового вінка та хреста, від любові Отця до втрати спілкування з Ним.

Для чого все це? Чому? Заради чого? — «...Ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом» (2 Кор. 8:9).

Ці слова спершу були адресовані коринтянам. Коринт був одним з найбільш нечестивих міст, що будь-коли існували. Розташований на перехресті морських торгових шляхів, він був одним з найзначніших комерційних і торгових центрів античного світу. Разом з прибутками до нього із заходу і сходу стікалися шукачі різного роду розваг. Ф.В. Фаррар, англійський письменник-екзегет, який жив у 19 столітті, про жителів Коринта писав: «Це змішане і різнорідне населення, яке складалося з грецьких авантюристів і римських громадян з... поміссю фінікійців, там маса і юдеїв, відставних солдат, філософів, купців, моряків, вільновідпущених рабів, ремісників, торговельників, маклерів, агентів різних видів і різного калібру». Процвітаючи економічно, Коринт став і центром аморальності. Виникло навіть поняття «коринтувати», тобто вести п'яне та розгульне життя. Окрім цих грубих гріхів у Коринті були поширені й інші, витончені пороки, які привозили з собою купці й моряки з усього світу, і тому назва «Коринт» стала  синонімом безпутного життя у багатстві та розкошах. Ось які мали дізнатися, що заради них збіднів Ісус Христос.

Та не тільки коринтяни були грішниками. Усі, хто відкидає Бога, мають спільні риси: «Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке» (Рим. 1:29-32). Ось така неприваблива, низька і гріховна картина людства.

Можливо, це характеристика тільки поган? А є інший народ, світоч духовності, який отримав особливе об'явлення від Бога. Та ісус Христос так змалював внутрішній стан еліти цього народу: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости» (Мт 23:23-27).

І щоб ми не шукали себе десь поза цими категоріями, думаючи кожний про себе, що я все-таки особливий, це про них, а не про мене: вони грішні, за них мав збідніти Ісус Христос, а я — ні, я культурний, освічений, не вбив, не вкрав. Як люди люблять хизуватися! Саме про таких апостол Павло, якому найглибше була відкрита Божа істина, пише: «Нема праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного! Гріб відкритий їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах, ус¬та їхні повні прокляття й гіркоти! Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали! Нема страху Божого перед очима їхніми...» (Рим. 3:10-18).

Ось правда про тебе і про мене. Та й про будь-кого, будь-де, в будь-якій частині світу, незалежно від історичного періоду. І Син Божий знав про цей наш стан, Йому не потрібно було ніяких додаткових відомостей. Ми були мертві  перед  Ним  через  наші провини.

Ось заради кого збіднів Син Божий Ісус Христос! Він, будучи неперевершено багатим, збіднів, смирився і упокорив Себе до хресної смерті. Він іде на хрест, щоб ти і я, віддалені від Бога гріхами, збагатилися Його вбогістю.

Те, що зробила для нас Його жертва, не просто описати, не просто збагнути. Це настільки величне і неперевершене, настільки повне любові й благодаті, що буде освітлюватися в усі віки та покоління світу теперішнього і майбутнього.

Давайте поглянемо, що стало нашим надбанням через смирення Царя царів.

Через те, що Він збіднів, ми маємо прощення гріхів. Гріх — це єдина, але нездоланна для людини перешкода на шляху до неба. Небо — святе місце, куди ніколи не проникне зле, гріховне. Тільки тому, що Спаситель світу Ісус Христос взяв наші гріхи на Себе, вони прощені, і нам відкрився вільний доступ в небо. Якщо Він нам простив єдине, що заважало нам бути в присутності Бога, то тепер уже ніщо не перешкоджає нам бути там. Важливо, що Ісус прощає весь гріх, не частинку, не 0,999, а весь: «Ось тому говорю Я тобі: Численні гріхи її прощені...» (Лк 7:47); «Всі провини Твої Він прощає» (Пс. 102:3).

Якби комусь хоч один гріх не простився, то не бачити б такому сяючої слави Сина Божого. Однак, важливо, що якщо Божа людина оступиться, знову згрішить, сказавши подібно до Петра: «Не знаю я, жінко, Його» (Лк 22:57), Він має владу простити їй і це: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ін 1:9).

Також через Його бідність ми маємо виправдання. Виправдання — це більше, ніж прощення. Складність викуплення людства полягала в тому, що треба було виправдати грішника без виправдання при цьому гріха. Бог не допускає компромісу в Своєму правосудді й не ставиться до гріха поблажливо. Закон і справедливість вимагають смертного ви¬року кожному грішнику: «Душа, що грішить, вона помре» (Єз. 18:4). Ця ситуація настільки складна для розв'язання, що тільки безмірна мудрість і благодать Божа могли подолати її. Ісус Христос добровільно став Людиною, добровільно народився в яслах і прожив досконале життя, виконавши весь закон. Він став провідником. І тепер має право дати і дає нам, віруючим, Свою праведність. Ми виправдані через Нього.

Через те, що Він збіднів, ми були всиновлені Богом, тобто прийняті в сім'ю Божу для радості з Богом Отцем. Це початок нових родинних стосунків з Ним. З моменту усиновлення ми стали об'єктом особливої любові Отця. Ми маємо також і Батьківське покарання: «Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає» (Євр. 12:6). Якось я читав свідчення однієї прийомної доньки. Вона писала, що рідних дітей, батьки за ту чи іншу провину карали. А її, тому що вона була нерідною дочкою, — ні, хоча вона також бувала винною. І ось вона каже: «Як мені хотілося хоч раз також бути покараною, щоб відчути себе рівною з іншими дітьми своєї родини!»

З усиновленням ми маємо і Батьківську потіху: «В усякій скорботі Він нас потішає» (2 Кор. 1:4). Ми також отримуємо Батьківську спадщину.

Один хлопчик дошкуляв іншому, який був прийомним сином: «А ти прийомний син! Приймак, приймак!», мовляв, ти позбавлений того, що належить рідному сину. Але хлопчик, виявляється, пишався тим, що його всиновили, то й відказав: «Гаразд, я прийомний, мене всиновили. Та мої батьки вибрали мене з багатьох дітей, щоб усиновити. А твоїм батькам довелося взяти те, що їм дісталося!»

У Бога була можливість усиновити, вибрати Собі будь-кого, створити нові світи, нові об'єкти для всиновлення. Та Він вибрав і всиновив нас, хоча заради цього Він мав збідніти, щоб ми збагатилися привілеєм бути поруч з Ним у Бога Отця, щоб стали синами й доньками Всевишнього.

Але зараз, уже після бідності, страждань, самотності та смерті, Син Божий повернувся до Небесного Отця у Своїй передвічній славі. Знову Йому вклоняється все творіння.

Апостол Іоанн розповідає, як побачив Його у славі, «і я оглянувся, щоб побачити голос, що говорив зо мною, і, оглянувшись, я побачив сім свічників золотих; а посеред семи свічників Подібного до Людського Сина, одягненого в довгу одежу і підперезаного по грудях золотим поясом. А Його голова та волосся білі, немов біла вовна, як сніг; а очі Його немов полум'я огняне. А ноги Його подібні до міді, розпалені, наче в печі; а голос Його немов шум великої води. І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй» (Об. 1:12-16).

Христос явився Іоанну в такій величі та славі, що той, читаємо далі: «До ніг Йому впав, немов мертвий, і поклав Він на мене правицю Свою та й промовив мені: Не лякайся! Я Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від Аду» (1:17-18).

У Його Небесному статусі нічого не змінилося. Різниця тільки в тому, що після бідності, страждань та смерті Він викупив нас з вами, віруючих у ці істини, Церкву, Наречену Свою, збагатив нас прощенням, виправданням й усиновленням. І постане час тріумфу, коли «Сам... Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом. Отож, потішайте один одного цими словами» (1 Сол. 4:16-18).

Отож, потішаймо один одного в ці радісні, святкові Різдвяні дні. Будьмо вдячні Господу нашому Ісусу Христу від усього серця за Його народження, коли Він, збіднівши, прийшов на землю в образі людини, і це для того, щоб ми збагатіли і були з Ним у вічності.

Слава, слава, слава Йому!

 

Интересная статья? Поделись ей с другими: