Ви тут:: Бібліотека Книги Огляд історії євангельсько-баптистського руху в Україні/С. Санніков, Ю. Решетніков
 
 

Банер
 
 
 
 

Огляд історії євангельсько-баптистського руху в Україні/С. Санніков, Ю. Решетніков

e-mail Друк PDF
Головна статті
Огляд історії євангельсько-баптистського руху в Україні/С. Санніков, Ю. Решетніков
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки

Русский вариант книги  

Огляд історії євангельсько-баптистського руху в Україні

Сергій Санніков, Юрій Решетніков

 

ПІЗНІЙ ПРОТЕСТАНТИЗМ В УКРАЇНІ

Розділ І

Баптизм. Богословський портрет

 1. Особливості дослідження, історіографія баптизму в Україні 

ImageУкраїнське євангельсько-баптистське братство та його історія являють собою унікальне явище. Через те, що Україна знаходиться на стику Європи та Азії, українське євангельсько-баптистське братство стало своєрідним синтезом Сходу та Заходу, європейського протестантизму та вітчизняного православ'я й увібрало в себе їхні риси. Так, безперечним є вплив західноєвропейського протестантизму на формально-організаційному та ідейному формуванні українського баптизму. Разом з тим, досліджуючи цей феномен та його історію, не можна не помітити вплив східно-православної традиції, що проявляється і в богословських поглядах, і на побутовому рівні вірування пересічних членів помісних церков. Тому історію українського євангельсько-баптистського братства треба розглядати з двох позицій: у контексті історії світового баптизму та у контексті історії розвитку вітчизняної духовної думки.  

У зв'язку з гарантованою державою релігійною свободою в Україні неупереджене знайомство з історією баптизму в наші дні актуальне особливо. У сучасних умовах християнська Церква в цілому та євангельсько-баптистське братство зокрема стають нерозривно пов'язаними з усім українським суспільством, його життям та проблемами. Слід зазначити, що християнство завжди було невід'ємною частиною українського суспільства, але протягом сімдесяти років панування радянської влади це усіляко замовчувалось. Те ж саме можна сказати про зв'язок із суспільством євангельських християн-баптистів, сам факт існування яких в Україні протягом усієї їхньої історії трактувався деякими упередженими особами, як щось привнесене та чужорідне, а про євангельських християн-баптистів цілеспрямовано формувалась думка, як про людей, що повністю втратили зв'язок з українським суспільством.

Релігійна група, історія якої нас цікавить, відома в суспільстві та у наукових джерелах під різними назвами – євангельський рух, євангельсько-баптистське братство, євангельські християни-баптисти, баптисти, штундисти, євангельські віруючі, сектанти. Але все це – одна й та сама група, хоча терміни «євангельсько-баптистське братство», «євангельські християни-баптисти», «баптисти», «штундисти» мають більш вузьке значення, а терміни «євангельський (або євангельсько-баптистський) рух», «євангельські віруючі», «віруючі», «сектанти» – більш широке.

Необхідно зауважити, що назва «сектанти», яка має ідеологічне та виразне емоційно-оціночне забарвлення, є не припустимою щодо сучасного баптизму. Історично сектантами вважали релігійні групи, що відокремлені від державної церкви. Тому, якщо в суспільстві немає державної церкви, цей термін не повинен використовуватись. В сучасному релігієзнавстві термін «секта» вживають для опису релігійної групи, яка ще не сформувала себе як церква, у котрої немає ієрархії, інститутів влади, професійної освіти тощо. Сучасний український баптизм не можна визначати як секту, бо він має всі ознаки церкви – чітке віровчення, структуру підпорядкованості, систему підготовки служителів, корпус професійних місіонерів, пасторів та інших робітників. Відомо також, що євангельско-баптистський рух займає офіційне четверте, можливо, й реальне третє місце серед релігійних конфесій в Україні. Таким чином, з точки зору релігієзнавства ця релігійна конфесія називається церквою не менш правомірно, ніж православ’я чи греко-католицизм. Водночас сам баптизм, з точки зору внутрішньої сутності, усвідомлює себе як групу помісних церков.

Отож, претендуючи на наукову об’єктивність та толерантність, слід позбавитись оціночної термінології, одним з проявів якої є термін «секта», з властивим йому негативним оціночним компонентом. Використання цього терміну можливе лише інколи, у випадках опису початкової історичної фази існування євангельсько-баптистського руху за часів царату.

Історія українського євангельсько-баптистського руху має досить багату зарубіжну та вітчизняну історіографію, щоправда, дуже неоднорідну та досить суперечну. За часів царату літературні джерела, присвячені євангельському руху, носили антимісіонерську та апологетично-православну спрямованість. Упередженість офіційних православних дослідників до цієї проблематики у дорадянський період, а також репресивна політика держави стосовно «сектантів» природно випливали з офіційного союзу самодержавства та православ'я (згадаємо відому уваровську формулу «православ'я – самодержавство – народність») і зовсім не сприяли урівноваженим та об'єктивним дослідженням баптистського руху.

Разом з тим необхідно відзначити деякі дослідження, що зробили суттєвий внесок в історію українського баптизму. Основоположними в дослідженні історії українського євангельсько-баптистського руху слід назвати роботи єпископа Олексія (Дородніцина) та Арсенія Рождественського. Можна сказати, що ці автори були отцями історіографії баптизму. Вони ввели у науковий обіг значну кількість документів, де відображено виникнення “південноросійського сектантства”. Особливий інтерес становить робота єпископа Олексія “Матеріали для історії релігійного руху на півдні України у др. пол. ХІХ сторіччя”. Вона являє собою досить об'ємну збірку документів на теми, що практично не супроводжуються коментарем автора. Тобто він дає неупередженому читачеві можливість самостійно сформувати ставлення до подій, про які розповідають наведені матеріали. Друга ж його робота, “Релігійно-раціоналістичний рух на півдні Росії у др. пол. ХІХ сторіччя”, є аналізом цих документів самим Олексієм. Вона є типовою оцінкою євангельського руху з точки зору православної церкви, хоча й містить у собі доволі багатий фактичний матеріал. Книга А. Рождественського, хоча й менша за обсягом, має велике значення як раннє дослідження історії українського євангельсько-баптистського руху (1889  р.).

З інших дореволюційних дослідників історії українських баптистів варто виділити М.О.Кальнєва та С.Маргарітова. Але слід пам'ятати, що ці автори (враховуючи єпископа Олексія та А.Рождественського) писали, спираючись на чітко виражену православну позицію щодо євангельського руху і були переважно або служителями православної церкви (єпископ Олексій, А.Рождественський та інші), або активними парафіянами православної церкви. Втім їх роботи яскраво ілюструють ставлення у той час православної церкви до різновірців, причому, так би мовити, з перших рук. Про офіційну позицію православної церкви можемо також судити безпосередньо зі Всепідданійших звітів обер-прокурора Святішого Синоду К.Побєдоносцева.

Серед незалежних дослідників відомими були С.Мельгунов та В.Д.Бонч-Бруєвич, хоча на творчості останнього позначилася й активна діяльність у лавах РСДРП(б). Для нього та інших дослідників атеїстичного напрямку характерні надмірне акцентування на соціальних та політичних аспектах розвитку баптизму. Варто згадати роботу В.І.Ясевич-Бородаєвської «Боротьба за віру», що містить дійсно цінне дослідження законодавства Російської імперії стосовно правового становища у ній різновірців. По суті, це єдине досить повне спеціальне тогочасне дослідження. Також слід сказати про роботи М.С.Грушевського “З історії релігійної думки на Україні” та А.С.Пругавіна “Розкол та сектантство у російському народному житті”.

Зрозуміло, що за умов визначеного радянською державою курсу на фізичне знищення християн не могло бути й мови про об'єктивне висвітлення історії євангельських християн-баптистів. Якщо тоді й друкувалися роботи на цю проблематику, то вони були просякнуті духом фальсифікації, багато фактів замовчували та спрощували явище, що зумовлювало політизованість зроблених висновків.[1] Це було наслідком відомого принципу партійності, а по суті – партійної кон'юнктури. Цікаво, що такий підхід використовувався не лише при розгляді історії євангельських віруючих у радянські часи, але й при висвітленні їхньої історії за часів Російського царату. Таким чином твори радянських дослідників мали багато спільного з творами офіційної самодержавної церкви, лише зміщувались деякі акценти. Адже у ставленні до різновірців радянська держава взяла за основу саме репресивну політику царського уряду.

Серед радянських дослідників необхідно виділити О.І.Клібанова, який серйозно аналізував історію релігійного сектантства, включаючи й євангельських християн-баптистів, хоча його роботи також позначені впливом принципу партійності.

Борючись за право на існування більше ста років, євангельські віруючі практично не мали можливості для серйозного дослідження своєї історії. Лише частково і фрагментарно історія євангельсько-баптистського руху висвітлювалась в дорадянський період авторами П.М.Фрізеном, Й.Е.Пріцкау, І.С.Прохановим, а пізніше на сторінках журналів «Баптист», «Братский вестник», «Баптист України».

Картина змінилася лише після проголошення у Радянському Союзі «перебудови». 1989 р. виходить «Історія євангельських християн-баптистів» – перше серйозне дослідження, над яким працювали безпосередньо самі баптисти. Хоча необхідно зауважити, що і це дослідження носить печатку офіційності, бо вийшло за часів, коли повна свобода друку була ще неможливою. Серед недоліків треба назвати відсутність аналітичного підходу, серед переваг – багату базу першоджерел. Неможливо не відзначити працю С.М.Савинського, де зібрані та описані матеріали з історії євангельських християн-баптистів. Також цікавою є книга В.Заватського «Історія євангелічного руху в СРСР після другої світової війни». Автор користувався джерелами організацій, що підтримували Раду Церков ЄХБ (наприклад, в архіві Кестон Коледжу), тому історію руху висвітлено дещо однобічно. Л.Коваленко в роботі «Хмара свідків Христових» зібрав із різних джерел біографічні відомості про видатних діячів євангельсько-баптистського братства та стисло і цікаво подав в одній книзі.

Також треба назвати збірник “Історія баптизму” (Вип.1), виданий Одеською богословською семінарією (відповідальний редактор С.В.Санніков), який дає нарис розвитку європейського, американського та вітчизняного баптизму та роботу Ю.Решетнікова «Українські баптисти та Російська імперія», що містить аналіз правового становища євангельських віруючих в Україні наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. Серед робіт, що стосуються даної теми, виданих за кордоном відзначимо дві: «Христове світло в Україні» Л.Жабко-Потаповича (Чикаго, 1991 р.) та «Нарис історії української євангельсько-баптистської церкви» Г.Домашовця (Ірвінгтон-Торонто, 1967 р.).

Із незалежних досліджень слід назвати роботи Л.Мітрохіна «Баптизм: історія та сучасність» та В.І.Любащенко «Історія протестантизму в Україні». Остання робота дає найбільш ретельний аналіз передісторії євангельсько-баптистського руху в Україні у широкому контексті українського протестантизму, хоча у розділі, безпосередньо присвяченому історії українського євангельського-баптистського руху, містить дещо дискусійну фактологію.

У 1998 р. відбулась знаменна подія в галузі досліджень історії українського баптизму – вийшла друком збірка документів «Історія євангельсько-баптистського руху в Україні. Матеріали та документи» (укладач С.І.Головащенко). Збірка стала результатом реалізації унікального науково-дослідницького проекту «Історія євангельсько-баптистського руху в Україні», що здійснювався Відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України та Одеською богословською семінарією. Протягом п’яти років роботи над цим проектом із різних архівів було зібрано велику кількість матеріалу з історії євангельських християн-баптистів. Частина матеріалів увійшла до збірки. Після виходу “Матеріалів” єпископа Олексія це перше видання такого типу, тим більш, що воно подає зовсім нові документи з історії євангельських християн-баптистів, які раніш не публікувалися.

Лише після проголошення незалежності України і визначення дежавою курсу на будівництво демократичного суспільства, з'явилася реальна можливість дійсно по-науковому, об'єктивно та виважено, поза державною або конфесійною ідеологією підійти до аналізу історії євангельських християн-баптистів.

Неможливо говорити про український баптизм, не маючи уяви про те, що таке баптизм, та хто такі баптисти взагалі. Тим більше, що баптизм виник не в Україні. Втім він є закономірним етапом у розвитку світового баптизму. перед дослідженням історії українського баптизму доцільно дати стислий огляд віровчення баптистів та історії виникнення світового баптизму як окремої течії в християнстві.   


Интересная статья? Поделись ей с другими: