Ви тут:: Бібліотека Духовні статті Анатомія людини і Біблія: ФІЗІОЛОГІЯ ТРАВЛЕННЯ ЇЖІ / д-р Я. Юк I 6 березня 2008
 
 

 

Банер
 
 
 
 

Анатомія людини і Біблія: ФІЗІОЛОГІЯ ТРАВЛЕННЯ ЇЖІ / д-р Я. Юк I 6 березня 2008

e-mail Друк PDF

Їжа і клітини

Ми вже говорили, що клітини, з яких збудовано наше тіло, з плином часу руйнуються і гинуть. Потім вони виводяться із нашого організму. На заміну їм постають нові й нові. Цей процес відбувається постійно, вдень і вночі. Але звідки беруться нові клітини. Де береться матеріал для будови нових клітин? Таким матеріалом служить їжа, котру ми вживаємо кожного дня. Однак, з нею мусить відбутися певна переміна, поки вона стане частиною нашого тіла.

Справа в тому, що будова клітин в нашому тілі дуже різниться від клітин тварин і рослин. У який же спосіб чужі нам за своєю будовою клітини стають потім ідентичними? У чому полягає ця дивна метаморфоза, що яблуко, картопля, м’ясо чи риба перетворюються на наше тіло, наші кістки?

Без прикладу це буде важко зрозуміти. Уявіть собі, що на площі Вацлава, яка є найгарнішою з усіх площ в місті Прага, стоїть великий старий будинок, і його власник вирішив побудувати на місці старого будинку новий, а добрий матеріал зі старої будівлі (каміння, цеглу тощо) вжити для будови нової. Із чого почне власник? Зрозуміло, що поки стоїть старий будинок, нічого почати неможна. Перш за все слід розібрати старий будинок та відкласти добрий матеріал, а потім розчистити місце і починати нову будову. Новий фундамент буде покладено на старому місці. У нових стінах будуть старі каміння. І через деякий час на Вацлавській площі буде стояти гарний новий будинок, що побудований за новою архітектурою, хоча й зі старого каміння і на старому місці.

«Старий будинок» - то їжа, наше тіло – новий будинок, який має бути поставлений із матеріалу старого будинку. Усе, що є добре зі старого будинку, йде на будову нового тіла. Коли їжа перетравлюється, «старий будинок» – речовини, які були спаяні фізично і хімічно, мали свою конструкцію – починає немилосердно руйнуватися. З нього знімається дах, ламаються стіни, виломлюються скріпи, й будинок ламають до основи, не залишаючи каменя на камені. Їжа руйнується до початкових атомів і молекул. Коротше кажучи, травлення є актом руйнації їжі.

Коли їжу розкладено на окремі молекули, тоді ці молекули всмоктуються у кров і розносяться до різних частин нашого тіла, як матеріал до будови нових тілесних клітин. Іншими словами, відбувається гістологічна архітектура нашого тіла.

Для травлення їжі ми маємо в собі особливий апарат. Він дуже обмежений та ізольований. Праця, що в ньому відбувається, нечиста та брудна. Тіло ж наше потребує абсолютної чистоти, стерильності. Ось чому апарат травлення такий ізольований. Тільки на початку, коли цей апарат починає працю, є виняток і «зачинені двері» можуть відчинитися. Але про це далі.

РОТ

Де фактично починається травлення їжі? Багато хто готові відповісти : у шлунку! Проте це не так. Травлення починається в роті. Як ви пам’ятаєте, травлення це в дійсності розкладання їжі на складові.

Як тільки ви візьмете шматок хліба в рот і притиснене його зубами, у ту саму мить починається розламування «старого будинку», яке продовжиться у шлунку та кишечнику.

Рот є тим млином, що розвалює їжу. Для цього в людини є зуби (32 у дорослої людини). Передні зуби мають гострі краї і призначені для кусання. Вони наносять перші руйнівні удари старому будинку. Потім їжа передається на зуби з тупими краями, на наші жорна, які розмелюють-розжовують їжу і завдають їй ще більшу розруху.

Поки що їжі завдано лише фізичної руйнації. Але дуже скоро у роті починаються хімічні процеси : зі схованих залоз починає виділятись особливий секрет – слина, а в ній є діяльна речовина муцин. Слина змішується з їжею, крохмаль у їжі під його впливом перетворюється на цукор, котрий тут же на місці всмоктується у кров. Тому не треба спішити посилати їжу до шлунку, щоб слина встигла вирвати із стін будинку каміння, тобто із крохмалю – цукор. Треба, щоб не лишилося каміння на камінні в старому будинку і руйнування було цілковитим.

Дехто ковтає шматок, ледь встигнувши відділити його зубами. Яка необережність! Пам’ятайте, що в шлунку нема зубів, шлунок не жує. Він має інше завдання. Соки, якими працює шлунок, не можуть проникнути до середини цілого шматка хліба. Шматки лишаються недовареними і багато корисних речовин марнується.

Коли людина їсть багато і дуже швидко, їжа не приносить їй користі. Це нагадує мені металеву піч, що стоїть у мене в кімнаті. Вона вживає багато вугілля, але збудовано її так, що увесь вогонь виходить у димову трубу, як часто кажуть, гріється не кімната, а повітря навколо дома на вулиці, бо лише 20 % вугілля іде на нагрівання кімнати. Пізніше ми побачимо, що іноді подібне марнування ресурсів є і духовному житті.

Через великі шматки, передчасно послані до шлунку, він порівняно з добре змолоченою їжею має тепер подвійну чи й потрійну роботу. Якщо погано пережовувати їжу день у день, то шлунок швидко спрацьовується і слабує, а потім недалеко до катару шлунка.

А що духовна їжа?

Часом ми чуємо від декотрих, що вони говорять, що перечитали всю Біблію вже декілька разів і читають кожного дня по два розділи. Це дуже добре. Але постає питання : наскільки докладно було перемелено цю їжу? Чи було витягнено із прочитаного все поживне і потрібне для життя цього дня? Іноді корисніше перечитати декілька віршів і докладно їх пережувати, ніж проковтнути 2 розділи. Однак, «сильний, що вміщає, нехай вмістить».

ЯЗИК

У роті, крім зубів, є язик. Яке призначення має цей орган? Звичайно, завдяки язику ми говоримо. Тому язик має почесне звання : мовний апарат. Також він той, що перетворює наші думки на слова. Перетворювати нематеріальне на матеріальне (звук) – це вже ознака Божественного, яким людина уподібнюється до Бога.

Разом із благородною функцією язик має ще одну – чорну і службову. Доки їжа знаходиться у роті, язик змішує окремі шматки їжі зі слиною й розподіляє їх на зуби, знімаючи з одних зубів і перекладаючи на інші. А коли в людини бувають зуби зіпсовані, а людина їсть м’ясо, тоді язику буває біда. Йому, як чорноробочому, доводиться не тільки подавати шматки на зуби, але й витягати м’ясо, що позастрявало у зубах та між зубами. Для благородного члена нашого тіла, органу мовлення, робота ця є «образлива».

Язик якогось великого промовця, котрий виголосив тільки що полум’яну запальну промову десь у парламенті, яку приємно було прийнято аудиторією як нове благородне рішення, цей язик великого оратора, коли останній прибув додому і сідав за стіл вечеряти, з великою покорою і без зауваг перемішує окремі куски їжі – хліба чи м’яса – зі слиною. Там, у парламенті, язик був органом слави, провідником запальної сили, а тут за обідом він є покірливим слугою, що виконує свою працю тихо й непомітно. Я готовий разом із вами засміятись, коли ми говоримо про цю двояку роботу нашого язика.

Але усмішка наша дуже скоро завмре на наших вустах, коли ми згадаємо, що наш язик не випадково було сконструйовано так, а не інакше, за планом нашого Творця.

Image Будова людського тіла навіть у малих подробицях, навчає нас великому про будову людського тіла. Як воно глибоко продумано і не можна навіть уявити це велике й складне створіння. Велика служба словом та дія скромна, майже рабська, поєднані в одному виконавцеві цих двох різних служб, в одному органі, що називається язиком.

Згадайте, як було обмірковано план утворення людського тіла : «Створімо людину за образом Нашим…» Який же це образ? «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба…» (Фил. 2:6-7).

Ми всі знаємо, як Христос мив ноги Своїм учням і витирав рушником. І ця дивна думка : при високому призначенні й зниженні праці в один і той же час було покладено в утворення людського тіла й відбито та надруковано в багатьох подробицях, коли виповнявся план «Створімо людину за образом Нашим»…

На жаль, ми подеколи забуваємо, чого навчає нас наш язик. Але повернемося до нашої теми травлення. Виявляється, язик має ще одне призначення : стояти на варті.

Скільки разів уже траплялося, як ми часом, узявши до рота їжу, раптом робили на обличчі скривлену гримасу, негайно звільняли ротову порожнину! Чому? Через що їжа, яку ми хотіли проковтнути, несподівано були змушені виплюнути?

Відповідь не є складна : ми відчули, що їжа не придатна, щоб її ковтнути – гаряча, гірка, не смачна тощо. Двері, що ведуть до внутрішньої кімнати, були негайно зачинені й непрошеного гостя зараз же вигнали назовні. Але що допомогло нам розпізнати і зрозуміти це? Наш язик! Це він – наш перший вартовий, що зауважив небезпеку і зараз же дав знати, де треба. Роль язика в даному випадку можна порівняти із служницею, котра побачила на вході нового відвідувача і повідомила, що це був або давній знайомий, або якась підозріла людина, котра може бути небезпечною. Служниці дають розпорядження впустити гостя чи ні. Буйного й непрошеного гостя велять негайно вивести.

Як же наш язик виповняє це розпорядження? У задній частині язика знаходяться бугорки (сосочки), у яких є розпізнавальні нерви. Як тільки їжа потрапляє до рота, язик одразу ж відправляє її до своїх сосочків на контроль. Той здійснюється дуже швидко, майже тієї ж миті, коли їжа них торкнеться. Наступної миті по нервах летить телеграма до мозку з повідомленням про всі якості того, що потрапило до рота. У головному штабі, в мозкові, одразу відбувається обговорення випадку, виробляється рішення, яке несеться телеграмою назад до рота, а в телеграмі наказ служанці негайно викинути гостя за двері або навпаки, ґречно прийняти і попросити далі проходити. Язик так і робить.

Коли ваш язик при широкому відкритому роті з неприємністю викинув із рота несвіжу їжу, це значить, що перед небажаним гостем відкрили широко двері й викинули його назовні. Цей гість міг би наробити багато неприємностей і шкоди.

Увесь описаний процес пройшов із великою швидкістю і майже автоматично, – минаючи свідомість. Уявіть, ви снідаєте і в одній руці тримаєте газету. Всю увагу ви зосередили на те, щоб зрозуміти, що відбувається в новому уряді, який щойно вибрали. Другою рукою ви машинально піднесли до рота шматок яєчні на виделці та відправили до рота. Аж раптом ви кидаєте газету і виделку та біжите, щоб позбавитися від того, що взяли до рота. Виявилося, що до яєчні потрапило несвіже яйце. Про це ви дізналися рефлекторно, коли ваша свідомість була зайнята справами у новому уряді більше, ніж сніданком. На допомогу тут вам прийшов язик. Саме у відповідь на його повідомлення з мозку прийшов наказ не приймати гостя, і язик негайно виконав це повеління.

Деякі анатомічні зауваження

У задній частині поверхня рота наближається до задньої частини носової поверхні, а потім ці дві поверхні (рота і носа) переходять в одну загальну – носоглотку. Як бачимо, на поверхню носоглотки потрапляє як їжа з роту, так і повітря. Повстає питання : як розподіляються такі різні потоки, адже там, де мусить проходити повітря, не повинно бути їжі, бо це загрожує смертельною небезпекою. Так, на цьому місці, на цьому перехресті повітря і їжа зустрічаються, однак далі їхні шляхи розходяться, подібно до того, як робітник переводить стрілку на колії. Про шлях повітря ми вже говорили в розділі «Легені та дихання». Шлях їжі після носоглотки відділяється від шляху повітря, і їжа потрапляє до довгої м’язової трубки, котра переходить потім у шлунок.

Хто ж той робітник, на котрому лежить настільки велика відповідальність переводити стрілку? Ним знову ж таки є наш язик. Не дивуйтеся цьому. Я розповім вам, як він виконує і цю відповідальну частину своїх обов’язків. Послухайте, як він закриває семафор і переводить стрілки. Мить, коли стрілка переводиться на інші рейки, відбувається майже разом із ковтанням. У дверях горла, на порозі до нього, знаходиться хрящова пластинка, котра діє подібно до клапану чи кришки. Поки через ніс проходить повітря, клапан відкрито. Коли ж настає потреба ковтнути їжу, язик усією своєю вагою налягає на клапан горла. Задня частина язика тісно притискає клапан і зачиняє ним прохід до горла. Коли все готово й дорогу звільнено, їжа спливає з поверхні язика й рухом ковтання відправляється далі і по гладеньких коліях доходить до шлунку.

ШЛУНОК

Шлунок являє собою м’язовий мішок. Коли він порожній, то його стінки прилягають одна до одної, як це буває зі звичайним порожнім мішком. Коли ж шлунок почне наповнятися їжею, то вона заповнює місце між стінками і розширяє шлунок. Коли разом із їжею до шлунка потрапляє рідина, зараз же між стінками шлунка з’являються начебто якісь канали, по яких рідка їжа в першу чергу передається до кишок. Потім починається процес травлення.

Травлення їжі

Шлунок і кишки за родом своєї роботи є хімічними лабораторіями, праця там відбувається завдяки різним кислотам, лугів, реактивних солей тощо.

Хімічні речовини там з’єднуються, роз’єднуються, розкладаються, нейтралізуються тощо. Нові речовини, зовсім не подібні до тих, із яких вони пішли. Вони мають цілком інший склад, інші властивості та дію. Так, замість отруйної речовини виробляється корисна і поживна речовина, і навпаки. Із нейтральних речей іноді можуть повстати отруйливі, які необхідно негайно вивести з тіла. І, як у кожній лабораторії, у шлунку, а особливо ж у кишках, утворюється багато газів. Чи не траплялося вам побувати в якійсь лабораторії, де ведуться роботи із сірководнем?

Їжа, що ви її приймаєте, починає змінюватися в цій лабораторії до невпізнання. Звичайно, праця там іде за певним, точно накресленим планом. Головна мета лабораторії в шлунку – розібрати старий будинок (їжу) на окремі камінці, а потрібний для нового будівництва матеріал схоронити та відкласти на бік. Між іншим, шлункові треба лише почати руйнацію старого будинку, продовжують її кишки.

Першу руйнацію старого будинку шлунок починає за допомогою соляної кислоти та пепсину. Ці речовини появляються у шлунку тільки тоді, коли в шлунку є якась їжа. У порожньому шлунку соляної кислоти, пепсину та інших засобів для травлення немає. Коли ж це не так, це говорить про те, що шлунок хворий – слабкий.

Голод

Кілька слів скажемо про голод. Що це? Ви, напевно, засміялися. Тим, хто голодував, добре відоме тяжке відчуття голоду, коли мучительно хочеться поїсти чого-небудь. Але деколи і ті, що не голодували, відають, що то є голод. Питання моє наче й наївне. Але воно має на увазі дещо інше : якою є фізіологічна картина цього стану? Чому, коли їжі в шлунку бракує, ми називаємо це голодом?

Треба сказати, що голод буває різний. Коли хлопчина, набігавшись на свіжому повітрі, відчув, що хоче їсти і ви, повернувшись з роботи по 12-й ночі, обидва відчуваєте вовчий голод. Та людина, що не мала в роті ані крихти протягом трьох днів, має голод у значно більшій мірі. Після ж 3 – 4 днів голодовки відчуття голоду зникає. І, як не дивно, іноді чим довше потім голодний не їсть, тим менше йому хочеться їсти, навіть неприємно про їжу згадувати.

Отже, голод – це стан організму, коли шлунок порожній. Це просто і зрозуміло, і, здається, проста річ. Насправді ж це не така вже проста річ. Бо стан порожнього шлунка пов’язаний із великою кількістю побічних змін в тілі, в результаті яких і настає те, що ми називаємо відчуттям голоду.

Наш шлунок завжди готовий перетравлювати їжу, що до нього потрапила. У цій лабораторії завжди все готово до праці. Але в порожньому шлунку немає роботи, то немає «сировини». Тим часом у стінках шлунку у великій кількості збирається кислота й інші соки для травлення їжі. Залози, що виробляють ці соки, переповнені ними. Коли шлунок і далі не наповнюється, залози набрякають соками, дуже збільшуються і починають тиснути на нерви, які вкривають їх, наче сіткою. Тоді по нервах посилаються одна за одною телеграми до головної управи, тобто мозку, що залози переповнені.

У мозкові телеграми розшифровують і розуміють, що шлунок є порожнім. Тоді ви відчуваєте голод. Отже, відчуття голоду відчуває не шлунок, а мозок. Коли б провід телеграфної лінії було перервано, тобто нерви між шлунком і мозком було зіпсовано, ви б не знали, що шлунок порожній.

Отримавши від нервів шлунку відповідний сигнал, мозок шукає вихід із ситуації. Просто кажучи, починає шукати способу дістати десь їжі. Поки голодування триває, залози шлунку ще дужче натискають на нерви, а ті надсилають мозкові все більше і більше телеграм, почуття голоду стає нестерпним. Збільшується тривога, бо починає страждати весь організм. У самих же стінках шлунку починається атрофія, завмирання життєвих процесів. Залози у зморщених стінках шлунку завмирають і починають зменшуватися. Натиск на нерви помалу зникає. Проте, хоча зменшується почуття голоду, збільшується небезпека : слабне людина, що голодує. Коли потрібна пожива не приходить, все іде до кінця, без їжі людина жити не може. Вмираючи від голоду, людина його не відчуває і їсти не просить, хоча часто непритомніє від голоду. Якщо ви запропонуєте їй молока чи супу, вона навіть відштовхне це. Слабих у такому випадку годують насильно, бо вони можуть померти від виснаження.

Духовний голод

Духовне здоров’я позначається почуттям апетиту до Божого слова. Приємний хліб життя й корисне словесне молоко є добрим для здорової душі. Коли ж ми довго залишаємося без цього і вже не відчуваємо при цьому голоду, це означає, що ми хворі. Настала друга стадія голоду, і ми йдемо до певного кінця. Людина, що духовно голодує, також часто непритомніє, починає бредити різними єресями. Вона не відчуває, що наблизилася до великої небезпеки. Вона не приймає те, що ви приносите їй для підтримки життя. Духовна смерть може настати від виснаження. Душа без хліба життя вмирає. І Великий Лікар змушений годувати таких насильно. Що це означає? Можливо, декотрі з нас знають з особистого досвіду.

«Ось дні настають, говорить Господь Бог, і голод пошлю Я на землю, не голод на хліб, і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова!» (Амоса 8:11). О Боже! Пошли якнайскоріше на землю спрагу слухати Твої слова! Так бо багато тих, хто голодує і вмирає, втративши будь-яке почуття голоду. Дай, Боже, їм прийти до тями і відчути спрагу та голод до живого Бога, правдивого хліба життя!

ПРАЦЯ КИШОК

У шлунку травлення не доходить до кінця, а лише починається. Розвалювання «старого будинку» продовжується у лабораторіях, що називаються кишками.

Довжина кишок у різних людей є різною, яка може складати декілька метрів, залежно від того, чим та чи інша людина годується і годувалася з дитинства. При багатій вегетаріанській їжі кишки довші, при багатій м’ясній – коротші.

У кишкових лабораторіях праця ведеться вдень і вночі, майже так, як у роботі серця. Влаштовано там і нічні вартування, лише протягом ночі праця відбувається повільніше.

Процеси в кишках є дуже цікаві. Вони проходять з такою досконалістю, з такою майстерністю, що їх вряд чи міг би повторити найкращий хімік у своїй лабораторії. Та що там – такого хіміка, що міг би змагатися із працею кишок, просто не існує! Покажіть мені людину, котра була б здатна перетворити шматочок хлібу на клітинку нашого мозку. Лікарі знають, наскільки слабкими є найкращі імітації фармацевтичних фабрик, котрі прагнуть збагнути працю кишок.

Працюють в кишках за найточнішими законами, які Бог вклав до людського тіла. Ці закони було втілено 6-го дня творіння, коли на нараді Великої Трійці пролунало : «Створімо людину…» Багато з цих законів залишаються незбагненими і, напевно, багато з них людина ніколи не дізнається. Бо чим більше наука вивчає будову людського тіла, тим більше повстає перед нею нових питань.

Можливо, нам варто було б торкнутися у наступних лекціях питання внутрішньої секреції, аби ви побачили, з якою великою точністю, наче з якихось аптечних посудин) відпускаються із залоз різні отруйні соки й секрети для хімічної фабрики в кишках і усьому тілі людини. Тільки маленька помилка у видачі, наприклад такої отрутної речовини, як адреналін, загрожувала б смертю, у кращому випадку – тяжким захворюванням. Але помилок у здоровій людини ніколи не буває, і точність при цьому набагато перевершує аптечну. Вона є ідеальною і абсолютною.

Хто ж керую складною працею кишок? Чи гадаєте ви, що ми самі, за власною волею керуємо процесами в кишках? Певно, що ні. Ми позбавлені такого обов’язку, він нам не під силу. Слава Богу, що вся ця складна праця відбувається поза нашої участі. Велика, складна і відповідальна ця праця однаково відбувається і в якогось дикуна в хащах Африки, котрий нічого не розуміє про хімію, і у якогось світила науки в Європі чи Америці. Отже, без участі людини, але я не кажу – без будь-чиєї участі. Бо ми знаємо, що ніщо у світі не звершується саме собою. Без нас – але не без участі Бога, Який серед нас : «А між вами стоїть, що Його ви не знаєте» (Ін 1:26).

Перетворення їжі у кишках

Їжа, що зі шлунку пішла в кишки, не мусить там довго залишатися, а постійно рухатися вперед, від одного відділу до другого і так до кінця. Зрозуміло, що ми їй при цьому не помагаємо, організм діє самостійно, але як саме?

Декотрі з нас переконані, що шмат їжі, що його вкинуто до рота, мусить упасти вниз, а звідти уже котиться далі й далі, подібно до каменя, що кинутий з даху у водостічну трубу. Цей камінь випаде згодом внизу. Та коли б ви тільки знали, як наші кишки переплітаються між собою, скільки петельок лежить в різних напрямах у нашому животі! Випадків і можливостей застрягнути в кишках у їжі дуже багато. Кожний кишечник згин являється новою перешкодою для просування всього, що проходить по кишках. І всі ці згини та петельки потрібні – щоб їжа якомога повільніше просувалася і мала час перетравитися.

Яким же чином, не зважаючи на перешкоди, їжа таки просувається по кишечнику? Завдяки нашому старому знайомому – автоматичній м’язовій системі. Про неї ми вже говорили кілька разів. Вона діє поза нашим контролем, виконуючи свою працю самостійно, її м’язи не підвладні мозку свідомості.

Автономні м’язи по довжині своїх кишок скорочуються або розширюються, тому просвіт між кишками поперемінно то звужується, то збільшується. Завдяки цьому те, що міститься у кишках, просувається ними вперед. Уявіть собі, що в певному місці на невеликій ділянці кишка розширилася. Тоді туди просувається все, що знаходиться вище. Дуже скоро розширена частина кишки з кашєю в ній почне стискатися, проштовхуючи у такий спосіб кашу далі, а там кашу знов чекає розширене місце. Такими хвилями і проштовхується їжа по кишках. Цю роботу кишок і мишці називають перистальтикою. Вона мусить бути не швидкою, а дуже повільною.

У здорової людини кишки працюють, зберігаючи золоту середину. Якщо до кишок потрапляє якась отрута, пересування змісту кишок прискорюється, бо кишки намагаються якнайскоріше витиснути з себе небезпечні речовини. Коли ж кишки захворюють на в’ялість кишкових м’язів (атонією) і рух кишок уповільнюється, тоді стається застій (запор). Непотрібний матеріал і сміття «старого будинку» починають разом із добрим матеріалом передаватися у кров, від чого трапляються головні болі та слабкість.

Деякі подробиці праці кишок. Всмоктування

Наше тіло побудовано з трьох основних речей : товщу (жирів), білків та вуглеводів. Окрім них, у тілі багато й інших речовин. Але згадані три є основним камінням тілесного фундаменту. За браком котрогось із них будинок може захитатися і дати тріщину.

Як тільки товщ потрапляє зі шлунку до кишок, із жовчного мішура по каналу, який з’єднує ці органи, в кишки виливається жовч. Жовч є тим тяжким молотом, яких валяє стіни старого будинку й розбиває їх на частини. Цей молот б’є лише по товщу. Жовч лише трощить його на так звану жирову емульсію. Подрібнений на емульсію товщ дали обробляється меншими молотками, якими є особливі кишкові соки, що обливають товщ і розчиняють його вже хімічно, на гліцерин та кілька жирових кислот. Декотрі з них після виділяються з тіла повністю, інші ж лишаються та з’єднуються із головним гліцерином, але вже в іншому порядку та конструкції. Тому повстає новий товщ, не схожий на старий, що має іншу хімічну формулу та іншу структури. Такий товщ уже потрібний для людського тіла й приймається як свій. Така сама руйнація й переробка не проминає і вуглеводи та білки. Перебудова білків є дуже складною.

Коли каміння вже приготовано для нової будівлі, починається всмоктування добрих речовин до крові. Всмоктування є тим «транспортом», який перевозить будівельний матеріал до нової будови. Ми вже говорили, що кишечка дорога є ізольованою і не має прямого зв’язку з іншими частинами тіла. А при тому приготований для будови матеріал мусить потрапити до крові, котра рознесе його по всьому тілу.

Проникнення поживних речовин з кишечнику до крові відбувається за допомогою мільярдів ворсинок, якими вкрита слизиста оболонка кишок. Це є дуже тоненькі подвійні складочки слизистої оболонки. Візьміть двома пальцями свою сорочку та нахиліть трохи вбік – ви отримаєте маленьку подвійну складку на поверхні сорочки. Ось такі складочки, тільки мікроскопічні, знаходяться на слизистій оболонці кишок. Це є ворсинки.

У ворсинках, у середині самих складочок знаходяться дуже тоненькі судини, якими проходить кров. Поживні речовини, що всмокталися із перевареної їжі, знаходяться у розрідженому стані та всмоктуються, після чого відправляються за призначенням. Місцем призначення є нові клітини тіла. Всмоктуванням поживних речовин процес травлення їжі завершується, і починаються інші процеси..

Чи не схоже травлення на те, що відбувається в нашому духовному житті?

На закінчення зробимо маленький огляд того, що ми говорили. Можна сказати так : ми багато їмо й мало з того, що з’їли, залишаємо в тілі. Чи не скажете ви : нащо з’їдати настільки багато їжі, що нарешті в тілі лишилися лише грами поживних речовин? Чи не краще б нам витягти із тої їжі необхідні для тіла грами та позбавити себе зайвої праці та складного процесу травлення? У фантастичних романах про далекі майбутні покоління часом пишуть, як людина буде вживати лише маленькі пігулки, в яких буде знаходитися все необхідне для здоров’я та життя.

Ідея наче непогана. Проте, по-перше, витягнути із їжі саме те, що якраз потрібно нам для тіла, і саме в такому вигляді, в якому ці поживні речовини мають бути вжиті й асимільовані нашим тілом, може тільки наше тіло – керуючись законами, що дані йому Творцем.

По-друге, як ми вже зауважували, хімічні та інші процеси, що відбуваються в перистальтиці, неможливо відтворити штучно, імітувати.

Слід враховувати, що Бог вклав у створений світ особливий закон : шляхом довгих старань і напруженої роботи видобувати з нікчемного дорогоцінне. При цьому нікчемного бувають часто гори, а з них видобуваються краплини дорогоцінного.

Такий саме закон діє і в сфері духовного травлення, як і дихання (про що ми говорили у раніше). Щоб перетравити духовну їжу, нам доводиться перетравити, перетерпіти гори страждань і різних труднощів. Усе це нам належить прийняти та докладно перетравити, а з того, що ми переживемо, лишиться дорогоцінна краплинка духовної поживи. Втім, її достатньо для нашої душі.

Интересная статья? Поделись ей с другими: