Ви тут:: Бібліотека Публіцистика Кн. Володимир : "особисте свідоцтво"
 
 

Банер
 
 
 
 

Кн. Володимир : "особисте свідоцтво"

e-mail Друк PDF
Головна статті
Кн. Володимир : "особисте свідоцтво"
Сторінка 2
Всі сторінки

1020-літтю християнства на Русі присвячується

Ольга Дорофеєва 

МонументВід автора. Історична постать Володимира Великого вважається здебільшого досить суперечливою, неоднозначною. До спроби дослідити, що ж це насправді була за людина, мене підштовхнув один рукопис, автор якого стверджував, що князь Володимир, прийнявши християнство, насправді не був християнином, а залишався язичником і дуже прагматичним політиком. Про те, що він не прийняв Христа щиро, нібито свідчили його жахливі вчинки, серед яких навіть осліплення 14 тисяч полонених воїнів. Провівши дослідження монографій Івана Тиктора «Велика історія України» (вид. 1935 р.) та Михайла Грушевського «Історія України-Руси» (репр. вид. 1991 р.) та багатьох джерел Історичної бібліотеки України (при Печерській лаврі), я не знайшла жодного історичного свідоцтва того, що князь Володимир після свого навернення до Христа звершив щось негідне. Цілком навпаки : ця людина поставала з них шляхетною, смиренною та щиросердечною, а її дії – благословенними Богом (заодним знайшлися й ті нещасні 14 тисяч і ім’я того, хто насправді скалічив їх) Ми, українці, можемо пишатися таким освяченим минулим нашої країни. А цілісний образ, що утворився в уяві, був настільки живий, що наче заговорив…

 

І радий був Володимир, що пізнав Бога сам і люди його.

Давній літопис

Оскільки у вас зараз багато толків на цю тему, хочу і я сказати своє княже вагоме слово.

Я, Володимир, що був прозваний Великим, оповім вам, як було прийнято християнську віру на Руси.

Не нова це була віра для нашої землі за часів мого княжіння. Сповідували її все більше люди знані, освічені, княжого та боярського роду, але були вони тихими і тримали її у собі. Взяли вони її від заїжджих грецьких чи німецьких філософів. Усьому світові відомо, що бабка моя, Ольга – велика княгиня, про яку кажуть не інакше, що вона була «наймудріша з усіх людей», увірувала в Христа-Спасителя.

Прийняла вона хрещення від німецьких проповідників Доброї новини, себто католиків, але ви про це твердо не знаєте. Якийсь чернець-літописець написав, що начебто в 957 р. вона домоглася цього обряду над собою, обдуривши цісаря Константина Порфірородного, і примусила його хрестити її у Царгороді за обіцянку вступити з ним у шлюб. Яка мерзотна холопська думка! По-перше, цісар як християнин був одноженець і вже мав дружину, яка, се добре відомо з докладного опису церемонії відвідин Візантії Ольгою, особисто вітала руську княгиню, тобто була жива та здорова. По-друге, на той час Ольга вже була похрещена за католицьким звичаєм і мала християнське ім’я Олена (до речі, на пам’ять матері Константина Великого, першого римського цісаря-християнина), про що, коли наважуєтеся не вірити моєму княжому твердому слову, у німецькій хрониці є свідчення-згадка, мовляв, Ольга була похрещена за часів цісаря Романа І (а він помер 944 р.). Чи не тому довелося моїй високородній бабці стояти у царгородській пристані Суді, очікуючи тієї аудієнції цісаря, в 957 р., що вона була християнкою іншого, римського вірування? На користь того, що вона була католичкою, говорить і те, що її духовним наставником був німецький капелан отець Георгій, з Німеччини ж спровадила вона першого місіонера, Адальберта.

Але гаразд. Не в тому суть, бо віра її не стала всенародною, а була особистою. Чому? Ось що я вважаю з цього приводу. Для вас, загалом невіруючого інтелектуального люду, важливо не те, що людина прийняла Євангеліє спасіння, а в якій церкві, за яких служителів чи цісарів і що з того змінилося у внутрішній і зовнішній політиці держави. Та «найсправедливіший суд історії» заховав від вас деякі речі. Бо не важливі вони для вас, а для нас – це наше праотцівське приватне життя. Не все можна зважити на терезах історії. Чи не так? Найбільші битви відбуваються в серці людини, але історичному знанню вони не належать.

Я не вважаю себе зобов’язаним доводити будь-що, але розміркуйте : чому про християнство, яке докорінно змінює життя цілих держав і окремих людей, залишилися тільки уривчасті відомості? Ось є відомості з початків 9 ст. Із життя Ст. Сурожського пізнаємо про Князя Бравлина, який охрестився під впливом чуда. Подібно до цього – і якійсь безіменний ватажок «варварів Рос». Досить достовірно має бути для вас, що саме Аскольд, і ніхто інший був тим князем, що напав на Царгород 860 р. і сам був переможений Божою благодаттю. Церква на його могилі – красномовний доказ цього.

Отже князь Аскольд прийняв Христа через християн візантійських (православних), а Ольга – через римських (католиків). Православні вже мали в Києві свою церкву – св. Іллі, а католики – ні. І хрещення Ольги йшло всупереч поглядам дружини й народу, що шанували давніх богів. Її владності, розуму, витримки і впливу вистачило на те, щоб утримати свій величний авторитет на віки, проте не було тоді на часі запроваджувати християнство. Кажуть у вас, мовляв, вона не мала права на реформи, бо була регентшою. Дурниці. Князі права не просять, а встановлюют. Але перш зважують.

Щоправда, не завжди Ольга вчиняла побожно. За всієї моєї шани як її онуки, не можу не зазначити, що помста деревлянам за вбивство чоловіка вона чинила, як завзята поганка. (Але й про мене у вас кажуть, що в мені поєдналися двоє : поганин і християнин. Свята правда!)

Бачивши таке і інше, мій батько, Святослав, більше був під впливом тих можливостей, що їх відкривала військова кар’єра, і не зацікавився материною вірою : «Яко же я сам один прийму новий закон, дружина моя сміялася би з мене» …Варяжа кров пересилила. Шкода. Не стільки він здобув, скільки втратив. А що вже втратила Русь через його завзяту войовничість, годі й переказувати. Самі знаєте – хозарський каганат зруйнував, облишивши Руський схід без захисту від монголів, печенеги без перешкод краяли степову Русь. Київський стіл часто залишався майже незахищеним.Картина А. Іванова

Але ж мушу колись почати і про себе. Коли б не ласка Божа, що просвітила мене, до кінця днів залишився б страхітливим дикуном, яким був від народження. Мати моя була слугинею княгині Ольги, ключницею. Тепер, коли Бог змирив мою бундючність, я можу казати про це спокійно. А раніше порубав би на шмаття кожного, хто на це натякнув би. У батька ж був наймолодшим і мріяв стати колись, як він, воїном, «леопардом». На жаль, у дитинстві я рідко бачив його і тому іноді відчував себе самотнім і беззахисним. Пам’ятаю, коли печенеги ледь не увірвалися до Києва і ми, троє братів з бабусею Ольгою, переховувалися в оточеному ворогом місті. Мабуть, вона молилася тоді, бо надто вже «вузьким шляхом» (чудом) прийшла допомога…

Що ж, воякою я став добрим. І коли довелося відстоювати власну спадщину, то не тільки відстояв, а й придбав братову вотчину. Тепер гірко, що почав своє володарювання з братовбивства… Знайшов би, що сказати у свій захист, але що мені ваш осуд чи виправдання – хіба я останній братовбивця в Україні? Хто з вас, прийдешніх поколінь, судитиме мене за насильство, жорстокість, ідолопоклонство, жадність, нехтування подружньою вірністю та батьківськими обов’язками? Один Бог є суддя праведний, Він  той, хто судить людину не тільки по справах її рук, але й за намірами і думками. Отже, У Його очах немає безгрішної людини, тому, як мене, нелюдя, і тебе, сіреньке лоша, що тільки заздриш іншим, чекало пекло. Але Христос узяв на Себе, святого, наші гріхи, сплатив на хресті за наші провини, тому, віруючи в Нього, ми рятуємося, як записано в Євангелії : «Ви, віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя».

Ось за що я люблю Христа, чому я став християнином, ось, під Чиїм впливом я настільки разюче змінився. Саме під Його особистим впливом! Вам дивно, що Він може справляти вплив на людину? Та ж ви кожного року вигукуєте одне одному «Христос воскрес!», себто сповідуєте Його живим. І це правда. Він живий. Тепер відповідайте мені, дорогі нащадки, що так багато говорите про запровадження християнства в Україні, чи знаєте ви, у чому воно полягає? Чому у ваших підручниках, говорячи про це поворотне рішення вашої минувшини, нема нічого про сутність християнства? Чи вам однаково – християнство прийняла Київська Русь, чи магометанство абощо?

Для вас се просто : Володимир хотів одружитися з візантійською цесарівною, тому охрестився, а тоді і весь народ свій примусив до того ж . А відтак «поцілив пальцем в небо» - відразу ж прогрес у політиці, зміцнення держави, писемність, відкриття шкіл тощо. Усе це з тими чи іншими подробицями ви можете прочитати в будь-якому своєму підручнику. Я ж не для того почав свою розповідь, щоб проказувати вам відоме зі школи. Про себе засвідчу вам. Слухайте.

У подорожах до Європи я помічав, що нами, русами, нехтують, мовляв, ми дикуни, погани. Я дійсно був ревним до наших богів – Сварога, Дажбога, Стрибога, особливо Перуна та Велеса. Їхні ідоли стояли просто перед моїм теремом на горбі, нерідко приносили їм жертви, навіть людські. Ми не помічали, що ці боги дуже впливають на наші стосунки у сім’ях, обрядах, що ми мало чим відрізняємося у своєму побуті від тварин. Якось з нас посміялися, що ми самі стовбур різьбимо, а тоді йому ж вклоняємося. Правду кажучи, я й відчував якийсь неспокій на душі. Ті божки не давали мені задоволення. Оргії швидко набридали. Не раз бувало на ранок відкрию очі й дивлюся перед собою. Особливо після того випадку, коли моя жінка, Рогніда, ледь не зарізала мене з ненависті (ви знаєте, вона мала рацію, бо я на її очах убив її батька, а її узяв за себе ганебно, силомиць). Побачивши в неї зброю, я хотів негайно вчинити розправу, аж тут вибіг наш син, Ізяслав. Оченята його блищали, щоки полум’яніли, а в дитячих рученятах меч : «Батьку, думаєш, що ти тут сам?!» У тих очах сина я раптом побачив своє відображення : мучитель, вбивця, дикун. Своєю рішучою дитячою ненавистю він пересилив мене, батька і воїна. Уперше в житті мені стало соромно.

Відіслав обох, і мати, і сина, подалі від себе. Страшенна пустка заволоділа серцем. До всього відчував огиду. Захотілося все почати спочатку, краще, достойно. А де мій початок? Братовбивця. Стій! Я не міг тоді інакше. Не міг? А чому братья в Царгороді можуть? Чому їм удвох живеться, і держава їхня славиться на весь світ? От би навчили, а то ніс воротять від нас, русів. А кажуть, і сестра в них є. Як лебідь, чиста й пригожа. Замість Рогніди б її взяти. Але ж вона християнка. Що це за віра така? Радився з боярами. Відправив їх по світах, розвідати, яка віра краща. Доповіли, що тільки у візантійському храмі їм сподобалося, мовляв, не знали, «чи ми на небі, чи на землі… і тої краси не можемо пересказати». Краще мені допоміг розібратися у християнстві норманський мандрівник Олаф Тригвесон, дякую і єпископу Павлові за його науку.

Тепер я вже міцно замислився про цісарівну. Аж ось нагода : раптом прийшли посланці від самої Візантії – по допомогу, бо вельможа Фока в них збунтувався. Оце так нагода! Я пообіцяв допомогу, але у відплату просив руки сестри цісарів. Спершу вони дуже понадувалися, ще б пак : вони німецькому королю відмовили, а тут нікчема-варвар домагається такої честі. Та Фока працював на мене, не дав їм часу баритися. Так я дістав дозвіл, щоб сестра імператорів стала моєю дружиною.

Зрозуміло, дозвіл був даний лише після того, як я прийняв хрещення.

Кн. Володимир (худ. В. Васнецов, Володимирськмй собор, Київ)Мені відомо, що в вас ходять історії, нібито я опирався хрещенню до останнього і лише чудо прозріння переконало мене хреститися. Якщо хочете, вірте в ці байки, а я приймав хрещення по своїй волі, свідомо і з великою радістю та без розголосу. Це було щось інтимне між мною і Богом… Також із радістю пізнавав Євангелію і дійсно прозрівав. Я розумів, що вже ніколи не повернуся до минулого, зрікся своїх ганебних учинків і прагнув почати нове життя. Шкода, що бабуся моя не побачила цього. А щодо того, де це відбувалося і коли саме, нехай залишиться моєю таємницею. Повірте мені, для історії це дійсно не важливо.

Не обійшлося, щоправда, і без непорозуміння. Довелося переконувати грецьких імператорів, що мої наміри щодо їхньої сестри – серйозні, й обложити їхнє місце-фортецю Херсонес (Корсунь), коли вони хотіли показати мені спину. Я вже бачив цісарівну своєю любою нареченою і чого б це я мав поступастися візантійцям, адже я зі свого боку виконав усі обітниці. Подальший перебіг подій вам добре відомий, не буду на них зупинятися. Одне слово, із Криму до Києва я повертався з молодою дружиною і переповненим від щастя серцем. Анна дійсно була ангелом, і я був у захваті від неї. Багато чого вчився від неї...

Це був 988-й від Різдва Христового рік.


Интересная статья? Поделись ей с другими: