Ви тут:: Бібліотека Публіцистика Круглий стіл з проблем ЗМК : коментар апологетів ЄХБ
 
 

 

Банер
 
 
 
 

Круглий стіл з проблем ЗМК : коментар апологетів ЄХБ

e-mail Друк PDF

Ця суперечлива думка обговорюється нини серед релігійних фахівців України і її автор є відомий – директор Київського бюро Радіо «Свобода», провідний науковий співробітник Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, котрий був в числі організаторів зустрічі. Він і озвучив її на цій дискусії, що підтвердила нам авторка статті про круглий стіл.

Як апологетам християнського вчення, нам уже доводилося дискутувати з паном В. Єленським на тему деструктивності релігій і хочемо повторити, що подібні заяви позбавлені будь-якого наукового підґрунтя. Тому є некоректно виносити їх на широкий загал у вигляді аксіом. А оскільки все ж таки виноситься, то ми заявляємо, що цю згубну, неправдиву ідею, яку, до речі розповсюджують (судячи з публікацій та публічних висловлювань), крім вказаного Інституту філософії, Українська асоціація релігієзнавців (УАР) та Центр релігійної інформації та свободи УАР, також представлений у дискусії.

Ми переконані та застерігаємо, що твердження вищевказаних релігієзнавців, ніби деструктивність культів – вигадка, є черговим свідченням того, що під вивіскою академічного релігієзнавства до суспільства широко вводиться «ідеологічне релігієзнавство».

Науковці діють тут, використовуючи тактику «найкращих захист – це напад». Судіть самі. Ось цитата з підручника «Академічне релігієзнавство»:

«З появою НРТ [нових релігійних течій] світ частіше став задумуватися і аналізувати події, пов’язані із діяльністю деяких нових релігій. Так, велике занепокоєння суспільства викликала трагедія в Джонстауні (Гайяна, 1978 рік), де через релігійні переконання 900 осіб покінчило життя самогубством. В 1993 році недалеко від м. Вако в штаті Техас (США) 80 прихильників адвентистьско-розкольницької групи «Гілка Давида» спалили себе. Сумний список продовжує «Храм Сонця», 16 членів якого в 1995 році в Швейцарії добровільно пішли з життя. Активність японської релігійної організації «Аум сінрікьо», в результаті чого постраждали тисячі японців, ще більше насторожили світове співтовариство. Чашу терпіння переповнило березневе 1997 року повідомлення про самогубство на ранчо Санта Фе (США) 39 осіб із релігійної групи «Райські ворота». Україна особливо чутлива до таких подій, ба сама пережила в 1993 році страх перед пророцтвами про кінець світу і воскресіння 144 тисяч білих братчиків. Крім такої очевидної біди, як самогубство десятків і сотень людей, постали й інші проблеми: неочікувані психологічні ефекти, які виникають у людей в результаті занять деякими неорелігійними практиками, зокрема східними…»(Академічне релігієзнавство / За наук. ред. А. Колодного –  К., 2000. – С. 783).

Здавалося б, існування деструктивних релігійних культів на цих страхітливих прикладах видно явно. Але далі вищезазначені академічні релігієзнавці намагаються навіяти, нав’язати суспільству думку, що усі ці приклади – лише прикрі випадки, а в цілому всі релігійні рухи – носії суцільного добра, тому інформувати суспільство про небезпеку певного релігійного руху не припустимо.

Однак, якщо проаналізувати світові релігії, ми знайдемо приклади деструктивності в кожній з них. У 18 ст. прихильники ваххабізму (однієї з течій в ісламі) в історичних хроніках вихвалялися тим, що лише в одному населеному пункті вони вбили 4 тисячі чоловік і розпороли животи вагітним жінкам. У 17 – 18 ст. по Росії прокотилося ціла хвиля масових самоспалень та інших форм самогубств старообрядців. Також епідемія самоспалень на релігійному ґрунті у давні часи охоплювала індусів, японців, корейців, китайських буддистів. Після цього може напрошуватись висновок : кожну релігію можна звинуватити у подібних деструктивних випадках.

Однак, не будемо поспішати і перед тим, як робити висновок, поставимо собі питання: чи закладено в ортодоксальній теології цих релігій установки на вбивства та самогубства?

За інформацією Духовного управління  мусульман України, ісламські вчені заявили, що ідеї ваххабітів не мають нічого спільного з релігією ісламу, незважаючи на заяви самих ваххабітів. Також усі ортодоксальні християнські течії стверджують, що самогубство є гріхом, тому, наприклад, самогубства донатистів у 4 – 5 ст. та самоспалення старообрядців у 17 – 18 ст. є прикладами деструктивних релігійних поглядів, які суперечать загальноприйнятій християнської теології.

Ідея, що «деструктивність культу довести неможливо, бо її не існує» не витримує критики і тому, що у деяких релігіях її закладено : у сучасному індуїзмі багато скандалів пов’язано з культом індуської богині смерті Калі, оскільки до сих пір деякі прихильники цього культу вважають за необхідне приносити Калі людські жертві. В сучасному ісламі небезпеку становлять послідовники Саїда Кутба, який був приговорений єгипетською владою до смертної кари за свою книгу «Дорожні знаки», де він проголошує : «Наш приоритет заключается в том, чтобы поколебать основы власти неверных. Мы должны уничтожить всех, кто противится исламу, и вырваться из ков. Не позволяющих нам жить по законам Аллаха» (Цит. за: Марк Габриель. Круги на воде. – М., 2005. – С. 93)

Якщо говорити про деструктивні випадки у сучасному християнстві, то, за прикладами не треба далеко ходити: у листопаді 2007 р. у Пензі група з 35 осіб сховалась у підземному сховищі на погрожували спалити себе у випадку насильницького виведення з землі. За даними осіб, що вже покинули підземне сховище, за час перебування у ньому загинуло двоє жінок. Однак цей та інші подібні випадки не говорять по небезпеку християнства, ісламу та індуїзму в цілому – мова йде про небезпеку певних релігійних груп та течій у наслідок їхньої специфічної теології.

Богословські релігєзнавці вже давно попереджали про існування саме деструктивних сект. Дехто з академічних релігєзнавців до них прислуховуються, тому у свої класифікації новітніх релігійних релігій відокремлюють групу тоталітарних релігій (до неї зараховують «Гілку Давида», «Аум сінрікьо» та інші подібні релігійні угрупування).

Чому питання деструктивності релігій настільки важливе? Тому що варто деструктивному культові назватися релігією, і він автоматично підпаде під захист закону свободи совісті. 

І тут ми підходимо до другої тенденції, яку можна спостерігати у висвітленій події, а саме : журналістів трьох світових релігій (юдаїзм, іслам та християнство), які (релігії) сповідують абсолютно протилежні твердження, намагається об’єднати якась стороння сила. Як – шляхом «відкриття очей» на спільну небезпеку в особі світської журналістики. Для чого? Щоб зробити однодумцями та «однополчанами» тих, хто належить до різних релігій. І ця екуменістична спроба відповідає глобальній тенденції сил, що просувають Новий світовий лад, об’єднати всі релігії до єдиної, універсальної світової релігії. Отже, очевидно, ми є свідками проникнення цього в Україні.

Не можна також пройти мимо факту спроби об’єднати працівників релігійної преси проти сучасної української журналістики. Дійсно, часом журналісти допускають грубі помилки, бо з якихось причин не бажають звертатися за консультацією до відповідних релігійних об’єднань. І дійсно як християнам, нам дошкуляє заангажованість, некомпетентність, поверховість суджень світської преси. І, можливо, усвідомлюючи ці вади світської журналістики, її представники, як зазначено у повідомленні на сайті, на дискусію не з’явилися. Однак важливо, що спроба об’єднати представників традиційних релігій проти світської преси та змусити її мовчати є набагато гіршою за ці вади. Це ніщо інше, як намагання змусити її перестати писати про проблеми, що приносять у суспільство певні нетрадиційні релігійні рухи. Громадськість повинна знати, що відбувається, які виникають небезпеки.

Нагадаємо, що відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», здійснення свободи сповідувати релігію підлягає обмеженням, які, зокрема, необхідні для охорони життя і здоров’я, а також прав і свобод інших громадян. Ця норма закону базується на статті 35 Конституції України та повністю відповідає статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано у 1997 році відповідним Законом Україні.

Залишається лише сподіватися, що як світським ЗМК, так і представникам суспільно безпечних релігій вистачить здорового глузду не воювати між собою, а направити свої зусилля на об’єктивне критичне висвітлення тих релігійних течій, що становлять небезпеку суспільству. Вважаємо, що в першу чергу від цього виграє традиційне християнство, оскільки таким чином йому вдасться відмежуватися від різноманітних деструктивних неорелігій та течій.

Отже досить очевидно, що названі українські організації релігієзнавців не дотримуються наукового підходу до проблеми, а просувають власну ідеологію, свідомо втручаючись у життя релігійних організацій. Також слід і далі очікувати від УАР та УАРС подальших спроб нав’язати суспільству думку, що деструктивні та тоталітарні релігійні рухи – це міф, з яким треба боротись, що всі релігії і неорелігії природно прагнуть до розмивання власної догматики, тому їм треба в цьому допомагати : влаштовувати спільні свята тощо – аж до створення універсальної світової релігії. Проте ми знаємо також, що християни будуть чинити опір цим тенденціям до самого приходу Ісуса Христа.

 Володимир Хміль,

Юрій Харабуга

(Апологетичний центр ВСЦ ЄХБ)

Интересная статья? Поделись ей с другими: