Ви тут:: Бібліотека Публіцистика Полеміка: Гончаров та Іванов
 
 

 

Банер
 
 
 
 

Полеміка: Гончаров та Іванов

e-mail Друк PDF

Незмінний Бог закликає до змін

Костянтин Гончаров

Чи знайомі вам роздуми подібного змісту: «Пора щось починати. Треба терміново змінювати. Якщо так піде й далі, на нас чекає біда: потече дах, завалиться паркан, треба буде робити операцію, зруйнується сім'я» тощо? Гадаю, такі думки часто бувають не тільки в мене, а й у будь-якої розсудливої людини, якщо та турбується про свою сім'ю, суспільство,   в якому живе, про церкву, яку любить.

Та скажіть, чи легко зважитися щось почати, щось змінити? Чи легко вирішити зробити ремонт у квартирі, почати по-справжньому турбуватися про своє здоров'я, попросити прощення, щоб примирилася сім'я? Ой, як важко! Десь усередині ми всі опираємося змінам, іноді вони навіть лякають нас, і ми воліємо залишити все як є —  може якось вирішиться, обмине... А потім буває вже дуже пізно щось починати. Потім, буває, потрібно заплатити дуже велику ціну, щоб виправити ситуацію.

Подібне ставлення до змін я спостерігаю не тільки на побутовому рівні чи в житті нашого суспільства, а й, на жаль, у житті церков. Поряд з позитивними сторонами життя нашого братства є й те, що нас не може не хвилювати. Хіба може нас задовольнити сьогоднішнє зростання церков  і кількість людей, що приходять до Бога? У багатьох місцях вже навіть не доводиться й говорити про зростання, скоріше про уповільнення зросту падіння. Хіба не болить серце, коли спостерігаєш відсутність миру та взаємоповаги між братами і сестрами, коли атмосфера в церкві не радісна та підбадьорлива, куди люди прагнуть попасти, а скоріше пригнічено сумна, від якої всі тікають.

У цій статті я хотів би порозмірковувати про те, що зміни, які не виступають за рамки біблійного вчення, не тільки можна робити, а й треба.  Наш Господь не лише допускає зміни, а я вірю, Він закликає нас до змін, іноді навіть радикальних. Зміни можуть бути нашими друзями.

Так що ж заважає нам товаришувати з прогресом, який немислимий без змін?

Неправильне розуміння Бога

і Його природи

Часто слова про Бога «В Нього нема переміни чи тіні відміни» (Як. 1:17) або «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий» (Євр. 13:8) розуміють як факт, що Бог проти будь-яких змін. Це не так. Ані найближчий контекст, ані інші місця Священного Писання не стверджують цього. Наш Господь справді незмінний у Своїх природі та характері. Та прагнення до творчості, покращення і змін яскраво виявляється в ділах Божих. Подивіться, як Він творив наш світ. Кожний день творіння приносив величезні зміни і закінчувався Його словами «добре» чи «вельми добре». Наш Господь спланував якісні, великі зміни у Своєму плані спасіння людства, що гине. Умови Нового Завіту принесли можливості  для спасіння та духовного зростання людей набагато кращі, ніж умови Старого Завіту. «А тепер одержав Він краще служіння, поскільки Він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений» (Євр. 8:6).  Ісус Сам сказав, що для Його послідовників краще, щоб Він вознісся до Небесного Отця. Тоді Дух Святий зійде на землю, щоб відроджувати, повчати людей і перебувати в них (Ін. 14:16-17; 16:7-13).

Ісус Христос прийшов до Свого народу, в релігійне середовище, і перше, що Він почав робити, — закликати людей до змін, і не просто змін, а найрадикальніших змін: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мт. 4:17).

Та як таке могло статися,  що ті, хто вважали себе охоронцями Божих істин і установ, виявилися затятими супротивниками Ісуса Христа і Його вчення? Чи не тому, що своїм головним завданням вони поставили охорону незмінності традицій та установ людських, які відображають зовнішню форму благочестя і випустили сам зміст Божого послання людям? Христос присвятив значну частину Свого вчення викриванню охоронців «передання старців» (Мт. 15). У нас сьогодні також є небезпека повторити помилку книжників і фарисеїв часів Ісуса Христа. У них також спочатку були добрі наміри і прагнення святості. Вони лише забули дві головні речі: перше — берегти і виконувати з точністю Слово Боже, а не традиції, що вигадані людьми; друге — вчення торкається не закостенілих зовнішніх форм святості, а стану душі: характеру, мислення і вірувань людини. Практична святість виявляється у стосунках, що відображають любов Бога, а не у зовнішньому вигляді благочестя.

Неправильне розуміння

практичної святості

Слова «Не любіть світу, ані того, що в світі» (1 Ін. 2:15) часто використовують, щоб поставити знак рівняння між сучасністю та світом. Та це також не відповідає контексту. Під словом «світ» чи «світський» завжди припускається «гріх» чи «гріховний».  І доказом є те, що ні Христос, ні апостоли жодного разу не виступали проти сучасності та її культури. Навпаки, Христос і Його послідовники використовували сучасну їм культуру для донесення Євангелії людям зрозумілою їм мовою. Лише подумайте, Біблія не засудила тогочасні стилі музики, форму одягу, засоби пересування, архітектуру будівель та ін. То чому ж сьогодні наполегливо звучать голоси про обов'язковість «нашої субкультури»? Відокремившись від сучасної культури, ми тим самим позбавляємо себе можливості впливати на цей світ, втрачаємо здібність бути зрозумілими й актуальними для людей, серед яких живемо. Звичайно, як говорилося вище, ми повинні сказати рішуче «ні!» культурі там, де починається гріх, та, на жаль, часто ми відмітаємо ту частину життя, де наша присутність могла б бути корисною для страви Божої. Апостол Павло був готовим до змін заради досягнення людей Євангелією: «Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних.  Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником» (1 Кор. 9:20-23). 

А чим готові пожертвувати заради Євангелії ми? Чи є в нас розуміння того, що ми свідомо і навмисно створюємо атмосферу, в якій невіруюча людина побачить, що тут на неї чекали, вона настільки важлива для нас, що до її приходу готувалися і постаралися передати Божу істину таким чином, щоб вона зрозуміла її й прийняла? 

Багато хто зараз здивуються, тому що раніше не замислювалися над цим, та світським (гріховним) апостол Павло як раз називав легалізм людей, що обмежує свободу людей у Христі: «Отож, як ви вмерли з Христом для стихій світу, то чого ви, немов ті, хто в світі живе, пристаєте на постанови: не дотикайся, ані їж, ані рухай..?» (Кол. 2:20-21). То хто ж в очах Божих світський? Чи той, хто носить сучасний одяг і зачіску, намагається донести Євангелію молоді сучасним стилем музики, чи той, хто підносить людям віру в живого Бога, як список правил для виконання? Сподіваюся, це змінить у багатьох уявлення про істинну святість.

Ми хочемо бачити наші церкви і наше братство зростаючими і процвітаючими, але це станеться тоді, коли ми зрозуміємо, що Бог закликає нас бути ефективними свідками у сучасному світі. Один пастор сказав, що скоро ми почнемо брати гроші за вхід у церкву, тому що люди будуть приходити туди як у музей старожитностей.

Якось мені довелося відвідати унікальну країну, Сінгапур. Найбільше мене вразила там не природа і суперсучасний мегаполіс, а величезна черга молоді з Бібліями в руках, що чекала декілька годин початку богослужіння в одному з центральних торгових центрів. Так, це була сучасна молодь у сучасному одязі, яка на богослужінні прославляла Бога сучасною музикою. А хто сказав, що має бути по-іншому? Тоді мені так захотілося побачити щось подібне у себе на батьківщині. Я вірю, що Бог може це зробити і в нас. Він вже це робить там, де люди готові до змін, щоб прибрати непотрібні перешкоди на шляху Доброї Новини. Причому потрібно створити умови для росту на постійній основі. Не можна задовольнятися спалахами успіху середини 90-х років, на які припадає пік росту нашого Братства. Готовність до змін, до постійного пошуку більш ефективних методів і стилів служіння створить добру атмосферу для постійного росту церков.

Звичайно, я чудово розумію, що покладатися у нашому служінні ми повинні не лише на свої здібності, методи й підходи до служіння, а перш за все на Всемогутнього Бога. Та чи не повинні ми вчитися у нашого Бога Його любові, творчості й готовності пожертвувати багато чим для досягнення людей, що гинуть? Гадаю, відповідь однозначна — звичайно, повинні. І чим скоріше, тим краще!

Одного разу друзі хворого розібрали стелю, щоб спустити його до Ісуса. Це було не традиційно, але Христу це сподобалося. Зараз наш час діяти!

Напишіть в редакцію журналу про те, яких змін ви очікуєте у вашій церкві або у нашому братстві. Будемо раді дізнатися вашу думку.

  

К КАКИМ  ПЕРЕМЕНАМ ЗОВЁТ НЕИЗМЕННЫЙ  БОГ?

Публікація в журналі(Ответ на статью Константина Гончарова, помещённую в журнале «Евангельская Нива» в №1 за 2006 год.)

Е. Иванов ,

пастор церкви «Надежда»

(ул. Катаева, 7 б, Одесса  65012)

В своей статье К. Гончаров  пишет о переменах, к которым, якобы, зовёт Бог. Пишет о современности, о своём к ней отношении. И постигнув, очевидно, за границей тайну понимания практической святости, делится ею в своей статье.

Здесь автор выражает удивление настойчиво звучащим голосам об обязательности «нашей субкультуры»!  Из статьи трудно понять, какие голоса слышит автор. Когда он их слышит и откуда.

То, что наше прекрасное, простое, живое братство, всегда глубокое и искреннее, черпало информацию из святой Книги книг, это я точно знаю. И слушало голос Библии, голос Божий. У отцов наших были пробелы в образовании. Отцы и деды наши в большинстве своём не знали языки подлинников Библии и не учились в семинарии. Но у них мало было пробелов в ученичестве, к которому призывал Христос: «Итак, идите научите (сделайте учениками – подл.) все народы…» Мф. 28:20. Ученичество это было и примерным и достойным. Идя за Христом, учась у Него, многие из них мученической смертью подтвердили свою верность спасшему их Господу и кристально чистому Его учению. И учение это они воплощали в своих поступках, действиях. Они зачастую не имели ни светского, ни богословского образования, но сердца их были просвещены ярким светом вечного Евангелия! По Нему они строили свою жизнь. Они любили своих братьев  и своих врагов. Они всячески избегали всего того, что любит мир.  Они были честными и верными в малом. Они не позволяли себе красть во время голода, холода и болезней. Они были верными в своих семьях, были верными на своих рабочих местах.

Об этой ли «субкультуре» идёт речь?

А если автор под «субкультурой» имеет в виду музыку и одежду (архитектура и средства передвижения здесь написаны за компанию), то по этому поводу нужно сказать следующее.

Автору очень не нравится, когда ставят знак равенства между современностью и миром. И он пишет: «Слова «Не любите мира, ни того, что в мире…» часто используют, чтобы поставить знак равенства между современностью и миром». Конечно, очень было бы неплохо, чтобы автор дал определения миру и современности. Где кончается одно и начинается другое. И где эти понятия пересекаются. А может быть их вообще невозможно разделить?

А, может быть, современная музыка она же и есть мирская, которой автор хочет повлиять на мир? Неужели  нашим богатым духовным музыкально–певческим наследием мы уже пользоваться не можем? Неужели устарело всё! Может бать, мы просто хотим дать возможность молодёжи (чтобы она нас любила и не ушла от нас!) сделать легальной музыку, которая на службе у сатанистов! Насколько мы даём себе отчёт в том, что мы делаем?

Один богослов пишет: «Говорит ли Библия что-то определённое о музыке?

Да! Но насколько Библия авторитетна для конкретного человека? Почему столько споров о музыке? Почему много проблем в церквах? Причина глубже, чем стиль или жанр, инструменты и др. Причина в людях, их отношении не к музыке, а к Богу.

Христианская музыка непременно связана с христианством исполнителя. Какое наше сердце, такая и песня. (От избытка сердца говорят уста). Поэтому невозможно рассматривать музыку в отрыве от самого человека, от его христианства.

Некоторые говорят, что Давид плясал, что в Библии упоминаются ударные инструменты и др., пытаясь найти в Библии то, что оправдывает их действия. Но нужно в Библии не искать подтверждения тому, что нам нравится, или тому, что мы уже делаем, а делать то, чему учит Библия.

(Кто из «пляшущих» сегодня напишет  Псалом 50, Псалом 118?)

Музыка обладает силой и должна оказывать благотворное влияние на душу слушателя. Богослужение – не театр, сходка или тусовка, поэтому большая ответственность на исполнителях, чтобы с помощью музыки тематически и духовно поддержать и дополнить проповедь, прославить Бога, научить и вразумить слушателя.

По этому поводу есть и интересные высказывания выдающихся людей:

«Мы подлинно узнали, что в музыке есть тайное свойство волновать сердца, поэтому нужно иметь песни не только благопристойные, но и священные, которые будут побуждать нас молиться и восхвалять Бога, размышляя о своих деяниях – любить» (Кальвин).

«Я очень хотел бы видеть музыку на службе у Того, Кто её создал и дал нам». (Лютер)

Как бы ни менялись вкусы, взгляды и образ жизни людей, неизменным должно оставаться их духовное кредо.

Если же обратиться к истории появления так называемой современной музыки, то можно увидеть следующее. Вот что об этом пишет Роджер Либи, исследовавший современную музыку и написавший несколько публикаций о ней: «Начали осуществляться желания одного из величайших сатанистов 20 столетия, английского мага Алистера Краули (1875 – 1947 гг). Это он предложил три средства, чтобы сделать молодёжь восприимчивой к ужасным вещам:

  •  Музыке с сильно подчёркнутым ритмом
  •  Наркотикам
  •  Свободному сексу (он даже разработал сексуальную магию!)

Есть доказательства, что многие известные рок группы находились и находятся под сильным влиянием учения Крауля. Через своего ученика, кинорежиссёра Кеннета Энджера, он стал духовным учителем ансамбля «Роллинг Стоунз» и ввёл их в демонию.

Не менее ужасные вещи о современной музыке пишет и Базилея Шлинк в своей книге: «Рок музыка: откуда? Куда? 

А теперь, кто ответит на вопрос: музыка, о которой ведётся речь, это современная или мирская? Говорят, что стиль сам по себе нейтрален. Это не так. На корне сугубого греха появились обсуждаемые нами стили музыки.

По крайней мере, ожидания сатанистов оправдались! Молодёжь мира начала объединяться, собираясь тысячами на стадионы на рок концерты. На них они теряли контроль над своим нравственным поведением и открыто занимались сексом, не ища укрытий. Что это? Мир или современность? И если это современность, то мы уже недалеко от дискотек при  церквах, где наши дети будут принимать активное участие.

Подобное можно сказать и об одежде.

Проблема в том, что по мере развития общества всегда нравственность падает. Концом такого падения всегда было наказание. Первый мир был потоплен водой по причине нравственного разложения. По этой же причине были уничтожены города Содом и Гоморра. Разве не видно, как сегодня раздевается наше общество? С каждым годом всё больше и больше. В современном обществе давно стыдятся говорить о целомудрии. В мире в наши дни чем раньше ты потеряешь невинность, тем ты прогрессивнее. Если ты женат за всю свою жизнь один раз, то ты пережиток прошлого.

Если ты максимально не открываешь своей груди и не оголяешь своего живота – ты отстаёшь от современного общества. В современном обществе всё должно быть сексуально: и формы одежды, и стиль поведения, и запах духов и причёска. В западных странах, «культурно продвинутых», для девушки модно, гуляя с парнем, вынуть одну грудь из своего и без того большого декольте. Разве это не современность?

А, может быть, мы целомудренно не смотрим телевизор и не знаем из определённых программ о том, как захватывающе и здорово, отправляясь летом в отпуск, найти себе нового партнёра для сексуальных наслаждений? Не правда ли, привлекательная современность? А, может, стоит на всё это закрыть глаза? А, может быть, это не современность? Может быть, следует организовать дискотеки при церквах, как это уже имеется в некоторых церквах за границей? И мы в эти государства отправляем учиться наших студентов, которые увидели современность в новом ракурсе и те из них, кто всё-таки возвратился в Украину, хотят внедрять её в нашу христианскую культуру!

Удивляет раздел под заголовком: «Неправильное понимание практической святости». Простые и ясные слова 1Ин 2:15, оказывается, необходимо понимать тоже по-особому.  По-новому. По-современному. Давайте прочтём не только 15, но и 16 стих: «Не любите мира, ни того, что в мире: кто любит мир, в том нет любви Отчей. Ибо всё, что в мире: похоть плоти, похоть очей и гордость житейская, не есть от Отца, но от мира (сего)».

Этот стих ещё более подчёркивает, что мир это современность. Мир всегда был современностью. Я понимаю, что мы сегодня стираем в стиральных машинах, вырабатываем электроэнергию, имеем современные газовые плиты, пишем не гусиными перьями, а шариковыми ручками. Если это автор имел в виду под современностью, то при чём тут Евангелие и Его духовные и нравственные аспекты? Но Евангелие касается именно духовных и нравственных аспектов нашей жизни. Страшно не то, что мы ездим на машинах, а не на лошадях, страшно то, что «современность», помимо технического прогресса, всегда выделялась тем, что искала новые формы похоти плоти, похоти очей и гордости житейской. Вот об этом говорит Евангелие. И нет смысла с одной позиции рассматривать достижения науки, техники, медицины, архитектуры и музыку со всеми её стилями и современные формы одежды. Нравственно в равной степени ездить на осле и на шестисотом мерседесе.

Но нужно согласиться, что духовные (музыка) и нравственные (одежда) составляющие современности, почти сведены к нулю.

Далее автор пишет: «Но как так могло случиться, что те, кто считали себя хранителями Божьих истин и установлений, оказались самыми ярыми противниками Иисуса Христа и Его учеников? Не потому ли, что своей первой задачей они поставили охрану неизменности традиций и установлений человеческих, которые отражают внешнюю форму благочестия и упустили саму суть Божьего послания людям» (стр. 23).

Дело в том, что кто-то, может быть, и считал себя хранителем Божьих истин. Но речь ведь о другом. Книжники, законники устраняли заповеди Божьи заповедями своими, человеческими, которых и держались. В этом проблема прошлых лет, в этом проблема наших дней.

Да, Бог зовёт нас к переменам. Но перемены приходят в нашу жизнь через искреннее и глубокое покаяние, через сокрушение сердца и подчинение себя Его дивному учению. Я не призываю к формальному христианству, а к ученичеству. Только ученичество поможет нам быть похожими на нашего божественного Учителя.

Что ещё привело в умиление автора журнальной статьи, так это посещение Сингапура. Больше всего брата поразила большая очередь молодёжи с Библиями в руках, несколько часов ожидавших начала богослужения в одном из центральных торговых центров. Оказывается, то была современная молодёжь в современной одежде и с современной музыкой!  Не написано, правда, что это за молодёжь. И почему она с Библиями не приходит в церковь, а в торговый центр. Может быть в такой одежде, в какой они были можно быть только в торговом центре, а в церковь, в Божие присутствие в таком виде прийти нельзя? А, может быть, это были харизматы, у которых есть тенденция свои собрания проводить подобным образом. Тем более, если исповедуется евангелие благополучия, то символично и собраться прямо в торговом центре.

Я пытаюсь понять, почему кое-кем прилагаются усилия для того, чтобы затащить в среду нашего братства чуждые формы богослужений, почему отстаивается современный внешний вид как подходящий для христиан?! Себе объясняю так. Мы действительно ощущаем пустоту. Мы что-то утеряли и ищем что-то. Но ищем не то, что утеряли. Проблемы наши в состоянии духа. Мы ослабели духовно и бессильны в служении. Наши проповеди никого не приводят к умилению. Решили, что причина в надоевших всем формах служения. Нам проще разбираться во внешних формах служения, чем искать причину в сфере внутренней, духовной. Тем более Запад заготовил для себя уже несколько десятилетий тому назад различные новые формы служений, которые подобно щекотке, искусственно оживляют засыпающих верующих. И как это многим из нас понравилось! И переносчиками новых форм служений, к сожалению, являются наши молодые братья, обученные в западных семинариях!

А нужно нам совсем другое. Во-первых, не для кого-то, а для себя открыть и почитать Вечное Евангелие. Нужно устрашиться своей внутренней пустоты, сокрушиться перед Богом и хорошо покаяться. И, если возвратится к нам духовная сила, мы не будем нуждаться в новых формах. Мы будем весьма блаженны! К таким переменам нас действительно зовёт Бог! 

Интересная статья? Поделись ей с другими: