Ви тут:: Діяльність Відкриття нових церков З виступу керівника відділу ВНЦ П. Трошина
 
 

 

Банер
 
 
 
 

З виступу керівника відділу ВНЦ П. Трошина

e-mail Друк PDF

 

на конференції відповідальних за служіння ВСЦ ЄХБ у січні 2007 р.

Дякую Господу, що цього разу приїхали усі представники з областей. П’ятнадцять відсотків – це досвідчені служителі, решта ті, хто обрані нещодавно. Але головне, що це – вибрані служителі. За останні роки я побачив своїх братів, які по-справжньому переживають і моляться за цю справу. Жодний з них не сказав, що це непотрібний відділ. Коли ми ближче познайомилися, виявилося, що 90 відсотків з них – пастори. Я пам’ятаю, що на початку 90-х років, коли ми виходили на служіння, то на 100 працівників не було жодного пастора, може, хтось виконував обов’язки. Час змінився. Отже відділ складають гарні, добрі люди, які роздумують, що далі робити.

 

Були представлені деякі програми, і ми хотіли б, щоб вони працювали в усіх наших областях. У деяких областях, зі слів братів, узагалі ніякої роботи не велося з питання організації нових церков. Було порушено багато питань, виникали палкі дискусії. Усі висловлювалися дуже відкрито, у кожного було щось сказати, з останнього засідання секції навіть не хотіли розходитися.

 

Отже, перше, на що звернули увагу всі брати і щодо чого не було жодних сперечань: потрібно мати команду. І це повинна бути не команда обласного пресвітера, а своя команда по областях. Хоча до мене підходили дехто і казали, що вони б хотіли працювати тільки силами своєї церкви. Але такий шлях – це капітальна помилка. Одна церква не зможе робити євангелізацію у своїй області. Сьогодні треба переглянути питання підбору людей. Моліться про те, щоб у кожного з нас була така група людей, але не з одної вашої церкви.

 

Наступне, на що зверталася увага, – підготовка цих людей. Нажаль, ми не завжди готуємо людей на служіння, на яке посилаємо. Сьогодні винайдено багато «велосипедів»-програм, і вони стоять під парканом, але ніхто не хоче сідати на них і крутити педалі. Зараз багато пресвітерів приходять у церкви, закликаючи до якихось програм, але всі хочуть іти за кимсь, хто вміє це робити. Таких людей треба навчити.

 

Третє – партнерські стосунки між регіонами та обмін досвідом. Багато братів висловлювали бажання поїхати подивитися, як працюють ортодоксальні церкви, як – нові, де, можливо, не такі співи та музичні інструменти. Такі стосунки – це не відвідання богослужінь, а безпосереднє спілкування з братами і сестрами, які несуть відповідне служіння.

 

Які були побажання братів? На що вони більш за все звернули увагу? Це навчання пасторів євангелізації та другому навчанню. Друге – служіння молоді та з дітьми. Як сьогодні вже було сказано, чи хочемо ми, щоб у Недільну школу діти ходили до 16 – 17 років? Потім, – якщо з дітьми віком від 14 до 16 років не будуть займатися брати, навіть, пресвітери, потенціал буде падати, ми втрачатимемо дітей.

 

Необхідне спілкування цих команд з братерською радою церкви. Адже як правило трапляється таке ставлення пресвітера: ви працюйте, але я не буду втручатися і підтримувати вас.. Це повинна бути спільна праця і спілкування. І не раз на рік три години. Це говорили всі брати. Треба збиратися разом командами раз на місяць і не соромлячись висловлювалися про те, що як  далі робити.

 Брати багато молилися, думали, переживали за цю справу.
Интересная статья? Поделись ей с другими: