Ви тут:: Діяльність Благовістя Місіонерська поїздка до Умані: як ми вчилися довіряти Богу...
 
 

Банер
 
 
 
 

Місіонерська поїздка до Умані: як ми вчилися довіряти Богу...

e-mail Друк PDF

altНевгамовна молодь ІБЦ продовжує мандрувати до різних куточків України і навіть далі за її межі, щоб доносити Радісну звістку про Христа Спасителя. На цей раз команда молодих християн вирушила до містечка Умань на Черкащині, де протягом 21-28 липня практикували місіонерство, повідомляє Ірпінська Біблійна Церква.

Ось кілька слів очевидця. Відповім на кілька питань, які поставлю сам до себе. Перше звучить так: чим стала для нас ця поїздка? Що ж, це, напевне, найважливіше питання, бо табір, який ми проводили, справа навколо якої об’єднались, залишила сильний відбиток і приємні відчуття у серці кожного учасника. Вже вдома після всього, що трапилось, я особисто ще довго не міг «відійти», бо та близькість з Богом, один з одним і служіння людям в Умані – були просто неймовірними.

alt

Спочатку, на стадії планування, ми зіткнулися з неприємною несподіванкою. Справа в тому, що вся програма, яку ми готували тривалий період, перестала бути актуальною, адже церква, в яку ми мали в планах поїхати, не змогла нас прийняти. Довелось шукати інше місце, шукати по всій Україні. Коли місто було визначено, ми ледь не щодня збирались, щоб продумати всі деталі для нової локації і іншого формату: це вже мав бути дитячий тиждень спорту вранці та служіння місцевій молоді ввечері. Не дивлячись на всі обставини, Бог все організував: і нас, і щоб діти прийшли, і щоб було на чому доїхати і все, все, все. Весь час був пронизаний такими митями безпомічності, коли те, що має відбутись – виходить з-під контролю. Але саме такі хвилини – це нагода Богу проявити Свою силу, а нам – відчути її реальною, як ніколи.

alt

Зрештою нас гостинно прийняли служителі помісної церкви в Умані: Дмитро (головний організатор, допомагав транспортом), Віталій (організовував для нашої команди місце проведення вечорів, його мама нас годувала весь тиждень) та Надія (допомагала у всьому). Ми мали де спати, що їсти. У нашому арсеналі була доволі велика територія в центрі містечка для зустрічей, а ще, нам на радість, в околицях було достатньо діток різного віку та молоді.

alt

Кожного дня ми проводили ранкову програму для малечі: з фізичними іграми, логічними задачками. Дякуючи Миколі Варносову, ми мали змогу під супровід гітари співати з дітками християнські пісні. І в обов’язковій програмі – невелика біблійна історія.

Оскільки, як такої «реклами» нашого табору в Умані не було, перші дні ми запрошували учасників просто з вулиці – знайомилися, спілкувалися. Господь зробив велике чудо – «плітки» про нас швидко поширювалися, тому в останні дні майже вся дитяча частина району була задіяна.

alt

Для молоді ми вирішили використати позитивний досвід нашої церкви. Щовечора в тенісному клубі нашого місцевого брата Віталія проводили coffe-house – зустрічі за чашкою чаю або кави, настільними іграми, після яких була змога поділитись словом з Біблії. Місцева молодь доволі відкрита, підлітки були раді спілкуванню, готові розмовляти і слухати про Христа. Один з місцевих хлопчаків Роман поділився з нами: «В таборі було дуже класно. Я давно не спілкувався з такими добрими і щирими людьми. Приїжджайте частіше і даруйте нам радість, тепло. Ми до вас дуже звикли, кожен день про вас згадуємо, які ви гарні люди. Ми вас ніколи не забудемо. Дякую вам за кращий тиждень цього літа!».

alt

Що ми знайшли в таборі? Це був досвід, нові друзі (кілька служителів, без яких ми б не впорались), прийняття і любов з боку невіруючої молоді і дітей, а також пізнання Господа по-новому. Що ми змогли віддати у таборі? Це були наші сили і час, які ми вкладали в молодь і дітей (пікніки, coffe-house, домашня група, турнір по волейболу), досвід, яким ми поділились з місцевими служителями, а також руйнування бар'єрів. Так, бар’єрів у відносинах один між одним, в команді – ми як ніде змогли зблизитись і відчути важливість єдності у будь-якій справі для Бога.

alt

Що далі? Є бажання служити молоді, серед якої ми живемо, служити через домашні групи, де ми матимемо змогу продовжувати бути одним цілим, відчувати підтримку в часи розпачу, радість посеред смутку і самотності!

alt

Володимир Братащук

Интересная статья? Поделись ей с другими: