Ви тут:: Останні новини Пастори Роман Бричук та Павло Миронюк розповідають про Реформацію і протестантизм на Волині
 
 

 

Банер
 
 
 
 

Пастори Роман Бричук та Павло Миронюк розповідають про Реформацію і протестантизм на Волині

e-mail Друк PDF

У 2017-у році Україна приєднується до багатьох інших країн, де відзначають 500-річчя Реформації — складного процесу, що у XVI столітті призвів до перегляду релігійних та моральних цінностей Європи. Якщо ви мало чули про цей період історії, рекомендуємо ознайомитися із цим матеріалом перед читанням інтерв’ю.

Відзначати річницю будуть на офіційному рівні, про що йдеться у спеціальному Указі Президента. Зокрема на Волині планують проводити чимало заходів, приміром, концерти та фестивалі.

Про це, а також про особливості вчення та практики протестантських церков, їх формування, фінансування, соціальну роботу на Волині наша розмова із пасторами луцької церкви євангельських християн-баптистів «Фіміам» Романом Бричуком та Павлом Миронюком.

Цьогоріч тема Реформації на слуху в Україні завдяки програмі відзначення 500-річчя початку цього процесу. Давайте нагадаємо нашим читачам, що таке Реформація і які зміни вона принесла в життя Європи.

Реформація — це низка подій, які виникли внаслідок поширеній по всій Європі стурбованості людей віри корупцією офіційної церкви тих днів та втратою її зв’язку з Богом. Освіта стала серцем Реформації, оскільки реформатори вірили, що прості люди повинні мати можливість читати, розуміти та застосовувати біблійне вчення.

Як наслідок цього процесу в ХVІ столітті — Біблію вперше почали перекладати на зрозумілі мови, тобто Слово Боже стало доступним для людей. До цього часу вже приблизно 1000 років церква користувалася латинню, яка стала «мертвою мовою», не зрозумілою для простих людей. І коли люди почали самостійно читати Біблію, це певним чином почало впливати на мислення. Люди почали порівнювати спосіб життя і те, що пише Біблія, в різних сферах: в церкві, в роботі, в сімейному житті, в організації суспільного життя, в законодавстві.

Хоча ми кажемо про «темне Середньовіччя», проте завжди були люди, які безпосередньо читали, і розуміли Слово Боже і щиро слідували за Христом.

Звичайно. Просто ці рухи, можливо, не змогли перемогти і закріпитися раніше. Я маю на увазі те, що в Середньовіччі католицька церква називала єресями.

Звісно. Наприклад, Ян Гус. Коли я вчився у школі (в СРСР, — ред.), нам розповідали про нього лише як про очільника повстанського руху селян. Насправді це був чоловік, який глибоко розумів Євангелію і був біля витоків Реформації, за що поплатився своїм життям. І до нього, і після нього були такі люди. Саме його праці найбільше вплинули на погляди Мартіна Лютера. Всюди, де люди мали доступ до Євангелії, існувала євангельська церква. Як її називали офіційні церкви, церкви, які сплелися із політикою та владою, — це інша справа.

Але якщо брати богослов’я, Реформація стала саме тим періодом, коли люди починали ставити запитання, досліджувати, що ж насправді написано в Біблії, а що дійсно було придумане людьми і сформувалось як практика впродовж століть. Наприклад, навіщо малювати зображення? Тому, що в давнину багато людей були малограмотні. Треба було в зображеннях ілюструвати біблійні історії.

Коли через століття виникло питання, чи поклонятися цим зображенням, чи особливо шанувати їх, офіційна церква сказала «так», хоча Біблія дає однозначну відповідь — «ні». Лютер такі і подібні моменти виклав у своїх «95 тезах». Значна частина із них стосувалася того, як отримати прощення. На той час люди повигадували різні форми, як відробити чи відкупити гріхи.

Стовпами Реформації стало п’ять тверджень — п’ять біблійних принципів: тільки Біблія є найвищим і непогрішимим авторитетом — богонатхненним Словом Божим; тільки Ісус Христос є Єдиним Спасителем і Посередником між Богом та людиною; тільки віра — людина може бути виправдана перед Богом тільки через особисту віру в Ісуса Христа; тільки Богові слава — людина створена для того, щоб вічно радіти Богу і прославляти тільки Його; тільки благодать — спасіння дарується людині тільки завдяки суверенній благодаті Бога.

Пастор Роман Бричук розповідає про значення Реформації для Європи

Якщо ми говоримо про таку річ, як протестантська етика... Достатньо багато вчених говорять про те, що багато північноєвропейських протестантських країн успішніші за південноєвропейські, католицькі зокрема, і завдяки іншій релігійній філософії.

Коли Біблія стає зрозумілою для людей, доступною рідною мовою, коли люди серйозно сприймають її в житті як Боже одкровення, воно трансформує життя людей. Суть не в конфесійності: що якась конфесія краща за іншу.

Звісно, те, що Європа переживала раніше, і те що Європа переживає зараз, дещо відрізняється. Нас в Європі приваблює багато речей, але я переконаний, що це оцінка тієї «старої» Європи. Деякі нововведення щодо етичних питань людей, навпаки, відштовхують. Європа, грубо кажучи, відвернулася від християнства на офіційному рівні, бо це «не толерантно» і може образити інші релігії. Але це зречення того, що реально повипливало на формування Європи.

Звісно, в Реформації були світлі та темні сторінки. Були люди, які були в ній політично зацікавлені, наприклад, англійський король Генріх VIII просто хотів розлучитися, але йому католицька церква не дозволяла. Спочатку він допоміг протестантському руху, потім сам же знищив декого із реформаторів, хто казав: «Ні, ти неправильно робиш».

Яка історія вашої церкви і протестантського руху на Волині? Чи була можливість проводити служіння в радянські часи?

Зараз найбільш типові на Волині протестантські рухи — це євангельські християни-баптисти, до яких належить наша церква «Фіміам», християни віри євангельської або п’ятидесятницькі церкви, які наразі найбільші, також адвентисти сьомого дня (їх іноді також називають суботниками). Є ряд харизматичних або схожих на харизматичні церков.

Якщо говорити про євангельських християн-баптистів, недавно відзначали 150 років із того часу, як утворилося це об’єднання на території в України. На Україну вплив ще в часи Російської імперії був із півночі, багато людей приїжджали із Санкт-Петербурга. Там було велике пробудження, коли люди почали збиратися в салонах, читати Євангелію. Люди побачили, що церковні практики багато де не відповідали Писанню, не відповідали на життєві питання, а Біблія — дає відповідь. Також інший євангельський рух із півдня і південного сходу України. Раніше на ці територію приїхали німецькі переселенці, які і поширювали свою віру.

Якщо дивитися історично, були два рухи: євангельські християни і баптисти. За вченням вони були практично ідентичні, відрізнялися лише деякими практиками церковного життя. Вони об’єдналися, тому така складна назва. І поки не захопили владу комуністи, євангельський рух активно поширювався по Україні. А після цього, спочатку на Східній Україні, потім і тут почалися утиски.

Вас не дивує те, що нерелігійні люди називають протестантів «віруючими»? Як ви до цього ставитеся?

Зараз буває навпаки: іноді скажеш: «Ми віруючі», — а люди відповідають: «Ми теж віруючі». Але так історично склалося. Я думаю, люди бачили, що в повсякденному житті ми практикуємо вчення Христа. Іноді люди розділяють це, ніби Бог не причетний до шлюбу, виховання дітей, роботи. Ніби Він лише в неділю в церкві. І не секрет, що для багатьох ця «неділя» двічі в рік, на свята. Хоча, звичайно, є багато людей, які серйозно ставляться до цього і в ортодоксальних церквах.

А «віруючі», мабуть, виникло із того, що люди у житті намагаються жити за цими принципами. В кожній церкві може бути людина, яка негідно себе веде, не дотримується того, в що вірить. Та зазвичай в євангельських церквах це рідше трапляється. Але де є люди, там є певні проблеми.

Давайте розшифруємо для читачів походження назв «баптисти», «адвентисти» та «п’ятидесятники».

Для тих, хто читає Новий Заповіт, не буде важко розібратися. Баптисти: від грецького слова βαπτίζω («баптизо»), дослівно означає «занурення». Українською мовою воно перекладається як «хрещення». Ім’я Івана Хрестителя, наприклад, в оригіналі звучить як «Іван Баптист». Справа в тому, що більшість протестантських віруючих особливий акцент роблять на біблійній істині про хрещення в свідомому (дорослому) віці, якому передують віра та покаяння перед Богом.

Звідси і походить назва євангельських християн-баптистів. Взагалі в слов’янських мовах є невелика лінгвістична проблема: «хрещення», «хрест» і «Христос» — схожі за звучанням, але різні слова. «Христос» із грецької — «помазаник», «месія».

«Хрест» — це інструмент страти, на якому помер Христос. І дехто думає, що «хрещення» походить від слова «хрест», хоча в Україні це швидше від слова «Христос» в значення «стати християнином, послідовником Христа».

Адвентисти сьомого дня: від «adventus» — «прихід». Історично склався цей рух, коли люди очікували приходу Христа і готувалися до цього.

П’ятидесятники: ми читаємо в Євангелії, що коли Христос вознісся на 40-й день, ще 10 днів Апостоли залишалися в Єрусалимі. Після цього зійшов Святий Дух, і утворилася перша церква на землі. Апостоли, сповнені Святим Духом, надприроднім чином отримали здатність говорити іншими мовами (іноземними мовами), хоча до цього ніколи не вивчали їх. Це стялося в свято П’ятидесятниці, коли в Єрусалимі було дуже багато людей. І в цей день дві події збіглися в часі. Отож, ця конфесія бере свою назву від цієї події.

У ваші церкві немає ікон, немає хрестів. Яким чином відбувається служіння?

Богослужіння триває приблизно дві години і містить проповідь — читання та пояснення Біблії; спів — сольний, загальний, гуртів, хорів; в поклонінні використовують як сучасну так і традиційну музику; молитва, розповіді людей про Божу дію в житті. Хрести є. Але євангельські церкви сильно відрізняє від ортодоксальних тим, що тут до мінімуму зведений різного роду містицизм. Слово Боже описує надприродні речі і ми в них віримо. Ми розуміємо, що такі поняття, як «прощення», «спасіння» не можна розглянути «під мікроскопом».

Але стіл — це стіл, навіть якщо його використовують під час служіння. Від того він не стає святішим. Так і хрест. Хрест — це нагадування для християн, що Христос помер за наші гріхи. Тому він використовується, але не має якоїсь містичної сили. До того ж він часто зображений порожнім, оскільки Христос воскрес і зараз не є мертвим.

І такий же принцип щодо зображень. Є багато ілюстрованої літератури, дитячі Біблії. Але це зображення, а не об’єкти поклоніння. «Soli Deo gloria» — тільки одному Богу людина може поклонятися, без різних посередників чи засобів. Історично в багатьох деномінаціях існує поклоніння святим — певним посередникам. І ці посередники мають свої зображення. Ми використовуємо зображення, щоб щось проілюструвати, але не у сакральному значенні.

Хто може стати пастором у вашій церкві? Яким чином їх визначають?

Якщо читати Новий Заповіт, Книгу Дії апостолів і послання апостола Павла, він пише, що коли людина приходить до віри в Бога, віри у Христа, Бог дає людям духовні дари, здатності виконувати щось, чим людина може бути корисна церкві. Абсолютно всім віруючим. В цьому зокрема відмінність між протестантськими і ортодоксальними церквами. У ортодоксальних є служителі і прихожани. «Прихожани євангельської церкви» — такого поняття не існує.

Протестанти вірять, що кожна людина, яка приходить до Христа, є рівною з іншими, здатна і повинна служити Богові і людям. Немає такого поняття, що пастор святіший чи достойніший. Просто є різні ролі в церкві.

Немає ідеї, що ти можеш «вивчитися» на пастора. Є духовна освіта, є семінарії, біблійні коледжі. Але це швидше інструмент в тому, щоб допомогти краще знати Біблію, історію християнства. Все починається із того, які духовні здібності має людина та як вона служить церкві. Я, наприклад, пішов навчатися в духовний заклад, коли мене вже вибрали одним із пасторів церкви. Я вже десь років 10 був віруючим, і щодня читаючи Біблію, добре знав її, проте ніколи не думав, що десь буду публічно перед людьми виступати. Це був один із «страхів» моєї молодості. Але коли я став віруючим, зрозумів, що Бог мене так використовує, зрозумів, що мені ще більше треба вчитися, що проповідувати, пояснювати Боже Слово.

Зазвичай громада вибирає, коли виникає потреба. В нас шысть пасторів і трошки менше 400 членів церкви, тобто людей, які себе із нею асоціюють. Багато також відвідувачів, які, можливо, ще не увірували в Христа, їм це цікаво, є люди, які увірували, але можливо ще вибирають, до якої церкви приєднатися, є гості із інших міст. Тому ми побачили, що наразі є потреба у шести пасторах. Близько 85% людей активно задіяні в тому, що робить церква.

Скільки років церкві «Фіміам»? Як її створювали?

Ще раніше, за радянських часів, на вулиці Кічкарівській був старенький будинок молитви. Це було єдине місце, де віруючі різних конфесій могли збиратися на поклоніння. Адвентисти там були в суботу, баптисти і п’ятидесятники — в неділю в різні зміни. Я в дитинстві часом бував там. Пам’ятаю натовп людей навколо приміщення, відкриті вікна, щоб було чути, що відбувається…

Коли Радянський Союз рухнув, міська влада вирішила віддати колишній лютеранський храм баптистській церкві, яка називається «Дім Євангелія» (більш відомий як Кірха у Старому місті. — ред.) На той час десь близько 1000 людей нараховувалися. В цій церкві була група молодих людей, зокрема і наш теперішній старший пастор Павло Миронюк, які вирішили щось робити для молоді міста — доносити до них Слово Боже. Шукали приміщення, де можна збиратися, почати роботу молодіжного клубу.

Це був такий місток між церквою і молоддю, якій були абсолютно байдуже що-небудь, пов’язане з вірою. Там була дуже вільна атмосфера, співали пісні, готували сценки, пристойні жарти, літні табори готували, спільно збиралися та вивчали Біблію. Це почалося в 1995 році в мікрорайоні ДПЗ, де знайшли приміщення.

Іронія в тому, що це був раніше «ленінський куточок» у третьому гуртожитку (бульвар Дружби Народів. — ред.), який пустим залишився у 90-х. Бюст Леніна винесли і почали проголошувати Боже Слово. Десь за півтора року вже було 50 молодих людей, які захотіли жити як християни, але не приєдналися до жодної із існуючих в Луцьку церков. Тому вирішили створити свою нову помісну церкву в мікрорайоні, де на той час взагалі не було жодної церкви, навіть православної.

За яким принципом утворюються нові церковні громади? Чи є якась організаційна структура?

Тут є біблійний аспект і юридичний. Хоча церква відокремлена від держави, вона намагається все одно якось регулювати свою діяльність, щоб не було зловживань. Біблійна сторона: Христос каже: «де двоє чи троє зібрані в Ім’я моє, там Я посеред них». Тобто біблійне розуміння церкви не прив’язане до якогось приміщення чи об’єднання. Якщо люди увірували в Христа, живуть Його словом, живуть відповідно до цього, вони вже церква. Із грецької «церква» — Ἐκκλησία, «еклезія», означає «вибрані». Не тому, що вони достойніші, а тому, що Бог покликав, і вони відгукнулися.

Юридична сторона: згідно з українським законодавством, потрібно не менше 10 людей, які мають написати звернення у відповідний орган і сказати, що хочуть офіційно зареєструвати громаду. Хоча наше законодавство допускає навіть незареєстровані громади. І є, до речі, й такі. Це певний наслідок радянського режиму. Тоді були спроби КДБ втручатися в життя церкви, впливати на церкви. Тоді ряд конфесій вирішили піти у підпілля, і навіть у наш час не бажають реєструватися. Зараз такої загрози із боку держави немає.

Жорсткої ієрархії тут немає. У баптистських церквах одним із основних положень була автономність. Але для зручності, кращої комунікації із державою, наприклад, для проведення спільних заходів, для держави значно простіше працювати із тими, кого вона вже знає. А деномінація євангельських християн-баптистів у Луцьку вже існує давно.

У внутрішніх питання також це корисно. Коли виникає якесь догматичне чи практичне питання, можна порадитися із братами з інших церков. Наприклад, років 15 тому було питання про шлюб ВІЛ-інфікованих. Одна людина ВІЛ-позитивна, інша — ні. Тут питання церкви, питання батьків, як ті відреагують. Я називаю це практичним богослов’ям. У Біблії ми нічого про ВІЛ не знайдемо. Але про сам принцип можна дізнатися. Ми тоді збиралися, сиділи допізна, вивчали, щоб сформувати якесь внутрішнє положення. Коли є із ким порадитися в такій ситуації, це простіше.

Також є церква євангельських християн-баптистів України і є голова цього об’єднання. Вони можуть організовувати якісь навчання, запрошувати гостей з інших країн.

Іноді відбуваються масштабні заходи. Наприклад, минулого року був фестиваль «Надія» на «Арена-Львів». Десятки тисяч людей із усієї України були запрошені, щоб разом прославити Бога, запрошували багатьох невіруючих людей туди, щоб вони почули Євагенлію, заклик до покаяння, до життя з Богом.

Проте жорсткої ієрархії, настанов, хто має бути пастором чи керівником обласного об’єднання, немає.

На спільні служіння запрошують і через білборди

Білборди, молодіжні клуби, «стрічка» на приміщенні церкви — це такий спосіб модерного донесення Бога до людей?

Я би не сказав, що модерного. Часто віру чи релігію протиставляють технології чи науці, ніби наука дуже прогресивна, іде вперед, а віра десь позаду. Якщо ми поглянемо на Реформацію, вона навпаки підштовхнула розвиток культури, творчості, наукової діяльності та технологій. Наукові відкриття не заважали вірити в Бога. Менделеєву, який склав періодичну таблицю хімічних елементів, це не заважало вірити в Бога. Як і Ісаку Ньютону, на відкриттях якого тримається фізика.

Реформація була поштовхом до розвитку технологій. Сьогодні, наприклад, я користуюсь Біблію в смартфоні, в електронному форматі, де практично немає обмеження в кількості перекладів. Технологія допомагає доносити Божі істини і вдосконалюватися в тому, у що я вірю.

Які соціальні програми у вашої церкви?

Починали ми із молодіжного клубу в середині 90-х. Тоді якраз був такий час, коли молодь не знала, чим себе зайняти, не було цінностей та ідеалів. І вже в цей час ми помітили, що дуже багато молодих людей були наркотично залежними. І на початку 2000-х ми почали системну роботу із наркозалежними людьми. Вже на той час було помітно, як люди вмирають від наркотиків, і дуже стрімко.

Пам’ятаю, ми зробили програму «Правда про наркотики» в Палаці культури. Туди прийшли стільки людей, що Войнаровський, директор Палацу, сказав, що ніколи ще стільки не було. Вже не хотіли пускати на балкон, щоб не завалився. Це прийшли батьки наркозалежних дітей, дехто із дітьми.

Це спонукало якось працювати із цими людьми, направляти, допомагати. На той час з’явилися перші реабілітаційні центри. В Західній Україні перший християнський центр був в Острозі. Ми почали туди відправляти, і було так, що там були одні «луцькі». Тоді ми почали створювати центр тут. Ми знали, що це можливо, але як це робити, тоді не знали. Поступово почали реабілітацію у зйомних квартирах, потім — у зйомник офісах. Згодом змогли придбати будинок і зробити ремонт, потім — відкрити жіноче відділення.

І потім ці люди, які вилікувалися, почали приходити до церкви, мали таку любов до Бога, вдячність за те, що Бог звільнив їх від цієї проклятої залежності. Вони були готові допомагати іншим людям, служити таким чином Богові.

Потім з’явився напрямок роботи із ВІЛ-інфікованими. Їх відвідували в лікарнях, наркодиспансерах, допомагали алкозалежним, залежним від ігроманії. Ці люди почали розуміти, що є Спасіння, є свобода, інший образ життя.

Через п’ять років у нас з’явилася сім’я, яка потрапила в автокатастрофу. Жінка зламала хребет в області шиї, опинилася у візку, а чоловік за нею доглядав. Вони пройшли курс реабілітації і звернулися у нашу церкву, щоб допомагати таким же людям із особовими потребами. І вони разом до сьогоднішнього дня організовують служіння для таких людей.

За 12 років цей рух став дуже масштабним. Ми охоплюємо кілька сотень людей із інвалідністю. Це вже цілий реабілітаційний комплекс «Агапе» в Боратині, куди приїжджають люди практично зі всієї України. Там є різні види реабілітації, навчальний центр для реабілітологів. Вже зареєстрована громадська організація людей із інвалідністю «Агапе-Україна». І багато із них також почали приходити до віри в Христа. Ми бачимо, що церква покликана бути відкритою до цих потреб, служити людям із особливими потребами.

Ще один напрямок почався, коли Луцька міська рада оголосила конкурс на роботу із безхатченками. Ми виграли цей грант, і почалася активна співпраця у цьому напрямку. Йшлося про їх реєстрацію, допомогу із паспортами. В нас був один юрист, який взявся за цю справу.

Потім постало питання про центр для ресоціалізації для безхатченків. Рада була готова надати приміщення на Вересневому для цієї роботи. Але так трапилося, що люди не зрозуміли цієї ідеї (мешканці мікрорайону. — ред.), і мерія вирішила, що центру там не буде.

Тому зараз ми виділили для безхатченків дві кімнатки при церкві, і їх приймаємо. Є кімнати нічного перебування в холодну пору року. Ми співпрацюємо із тими релігійними громадами, які кормлять цих людей. До них є кілька вимог: людина має прийти твереза, здати попередньо аналізи в тубдиспансері. Якщо це зробить, може прийти і ночувати тут кілька тижнів, коли морози. Також на служіння приходять, спілкуємося із ними.

Якщо говорити про інші протестантські громади, є робота із людьми похилого віку. Дуже багато віруючих християн приймають на опіку дітей в особистому порядку. Наприклад, на Волині завдяки цьому ситуація із сиротами одна із найкращих в Україні. Це не позиціонується як церковна діяльність. Це особиста ініціатива протестантів різних конфесій.

Також є напрямок роботи із дітьми через табори. Є кілька приміщень протестантських церков на Волині, які можуть приймати дітей на програми відпочинку християнського спрямування. Там спорт, Біблія, християнська етика, просто відпочинок. Великий наголос на моральності робиться. Не знаю, як зараз, але коли ми були молоді, були піонерські табори, де багато хто пити починав чи курити. У нас зовсім інша атмосфера, атмосфера любові, турботи.

Наша церква щороку робить так таборування для дітей із особливими потребами та їх сімей, а також для дорослих.

Головна будівля церкви «Фіміам»

Часто трапляється так, що в селах єдина новобудова — це дім молитви протестантів. У Луцьку не так, але теж багато досить масштабних новобудов. Звідки залучаються кошти на це?

Є різні ситуації. Наші будинки молитви будуються переважно за кошти членів церкви, які жертвують. Але цих коштів недостатньо, тому є місії, жертводавці із-за кордону. Зокрема, в 90-х була велика хвиля еміграції на Захід віруючих людей, яких переслідували за радянських часів. Багато хто з них підтримують тут церкви, соціальну роботу. Також є фонди при обласних об’єднаннях, через які підтримують молитовні будинки.

Коли, наприклад, ми починали будувати «Фіміам», мали дві транспортні одиниці: мікроавтобус і легковий автомобіль. Прийняли рішення продати їх і почати будувати фундамент. Люди із церкви, які мали власний транспорт, погодилися «підстрахувати» в потребах різних служінь церкви. А потім знайшлися люди, які підтримали будівництво далі. В нас була мрія, щоб це не було приміщення лише для богослужінь, щоб воно було корисним і в соціальному, і в духовному плані. І ми це зараз робимо.

Павло Миронюк очолює оргкомітет із відзначення 500-річчя Реформації на Волині

Які ще заходи в рамках відзначення 500 років Реформації будуть на Волині?

Весь напрямок роботи протестантських церков тут можна поділити на кілька аспектів. По-перше, це будуть масові заходи по містах, районних центрах. Також будуть профільні заходи для різних верств: для педагогів, журналістів, медиків, підприємців. Третій напрямок: робота в навчальних закладах. Згідно із Указом Президента ми проводимо просвітницьку роботу про вплив Реформації на Європу та світ. Ми плануємо у кожен навчальний заклад прийти із цією програмою.

Буде благодійний марафон. Із кожного району та великого міста будемо брати по одній дитині із інвалідністю, яка потребує хірургічного втручання. Є критерії, за якими ми відбираємо цих діток і впродовж року збираємо для них кошти.

Вже був концерт «Різдвяна зірка», буде пасхальний концерт, також акція «Чисте серце — чисте місто». Ми хочемо закликати людей у всіх населених пунктах, де є протестанти, навести порядок у скверах, парках.

У травні будуть тиждень молоді та тиждень сім’ї. Ідея в тому, щоби популяризувати сімейні цінності. Сьогодні їх намагаються відсунути на задній план. Ми хочемо ще раз про це нагадати. Бо це Божий задум, нам треба берегти сім’ю, сімейні цінності.

У березні буде форум для керівників, для депутатів, держслужбовців, щоб і їм пояснити, що таке Реформація та який її впив на суспільство.

І центральна подія: фестиваль «Назустріч Реформації» 5 червня в Луцьку. Через нього будемо інформувати наших волинян про роботу протестантських церков. Там будуть намети, стенди, де можна буде із цими напрямками ознайомитися.

Користуючись нагодою, запрошуємо вас відвідати ці заходи.

 

Розмовляв Антон Бугайчук

Джерело: volynpost.com

Интересная статья? Поделись ей с другими: