Ви тут:: Діяльність Інші напрямки служіння Служіння глухим у Полатві I 11 листопада 2007
 
 

 

Банер
 
 
 
 

Служіння глухим у Полатві I 11 листопада 2007

e-mail Друк PDF
Відвідуючи інші церкви, ми показали спів жестами. Усі дивувалися, люди не знали, що це можливо. «Пісня жестами, - сказала одна сестра, ­– більш виразна і краще сприймається, ніж голосом». Я також спостерігаю – це правда. Багато хто плачуть. Взагалі, приймали наших глухих у церквах дуже тепло, і глухим сподобалося у них. Ми запросили на курси навчання сурдоперекладу при нашій церкві. Та поки що відгук слабкий. Служіння в нашій церкві почалося з того, що в 1991 р. до нас прийшла невіруюча глуха жінка зі своєю донькою, Світланою. Вона посадила дівчинку біля кафедри, і та перекладала. Тепер Світлана вже викладає в Ірпінській семінарії курс сурдоперекладу. Коли я свідчу глухим, вони дивуються : «Ти чуєш і знаєш жести? Але для чого ти вчив жести, якщо в тебе в родині всі чують?» – «Заради вас, – відповідаю, – щоб розповісти вам про Бога». Вони дивуються ще більше : «Зараз усі англійську вчать, а ти ­– жести!» І ми швидко стаємо друзями. Звичайно, я хотів би знати й англійську, але так і не зміг її вивчити, а от мова жестів – «пішла».

Сталося це несподівано. Я співав у нашому церковному хорі і сидів за звуковою апаратурою. І оскільки хор сидить до залу обличчям, я завжди бачив зал. Я дивився на глухих, як вони слухають, бачив їхні очі. Я бачив їх бажання чути проповіді, коли перекладача (а він у нас був єдиний) за якоїсь причини не було. Вони сидять, чекають – раптом прийде…

Група глухих у полтавській церкві ЕХБ 
А зараз у нас 8 перекладачів : 4 вже самостійних і 4 помічники. Спочатку ми проводили лише розбір Біблії та переклад під час богослужіння, але останнім часом стали проводити й інші заходи : - на Пасху в УТОСі та на 2 міських підприємствах провели показ християнського фільму «Крутий поворот» мовою жестів (тобто артисти говорять жестами) та євангелізації. Наші глядачі були захоплені, що фільм – мовою жестів, - виїзд нашої групи на природу, з шашликами. З нами були запрошені невіруючі глухі. Було чудове спілкування, ми показували сценки. Потім багато поїхали до Києва на «Фестиваль надії» (про це є стаття на сайті Союзу). Цікаво, що глухі мислять картинками. І жест – це картинка для них. Їхній світ дуже відрізняється від світу тих, хто чує. Їм доводиться пристосовуватися жити в нашому світі, що розрахований на повноцінний слух. Нам важко уявити, з якими труднощами вони стикаються. Щоб вирішити якусь проблему, наприклад, у жеку чи в суді, їм потрібний перекладач. Навіть проїхати в маршрутці – проблема! Держава прикріплює перекладача на певну кількість людей, але в нашому місті на 1 перекладача приходиться 600 глухих. І тому в цьому світі вже виникають злочинні «глухі» угрупування. Наша супер-мрія – табір відпочинку. Якось на Житомирщині проводили табір для сурдоперекладачів, але з ними приїхали і багато глухих із їхніх груп. І тепер наші глухі дуже хочуть провести табір у нас, на Полтавщині. До табору з радістю поїхали б і невіруючі – аби ціна була помірна. Усе гальмується через фінансування. Обласне об’єднання церков допомагає, але цього недостатньо. Тому ми звертаємося до всіх, чиє серце готове відгукнутися. Валерій Пустовит (на другому фото - праворуч)– нещодавно призначений відповідальний за служіння серед глухих у полтавській церкві ЄХБ «Надія». Йому 21 рік, він закінчив курси сурдоперекладачів і продовжує навчання в Ірпінській біблійній семінарії, на факультеті Християнська освіта. Контакти : тел. 8(093)9101374, е-пошта lifeofdeaf@rambler.ru  
Интересная статья? Поделись ей с другими: