Ви тут:: Представлення Принципи служіння
 
 
Банер
 
 
 
 

Принципи життя та служіння

e-mail Друк PDF
Головна статті
Принципи життя та служіння
Сторінка 2
Всі сторінки

Всеукраїнський Союз церков євангельських християн-баптистів

ВИЗНАННЯ ВІРИ

ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ 

І ПРАКТИКА

ХРИСТИЯНСЬКОГО ЖИТТЯ та СЛУЖІННЯ   

Написано Радою ВСЦ ЄХБ на прохання служителів церков. Є продовженням віровчень, виданих Ф. П. Павловим (1906), І. С. Прохановим (1910), а також прийнятого на 43-му з’їзді ЄХБ (1985).

Розраховано на широке коло читачів, має інформативний пізнавальний характер і в жодному випадку не заміняє Біблію, а лише пояснює, як її розу­міють та практикують євангельські християни-баптис­ти.

Надруковано з нагоди Другого Всеукраїнського конгресу євангельських християн-баптистів, який про­ходив у столиці України, м. Києві, 6 – 9 вересня 2000 р.

(Продовження)

VIII. ПРИНЦИПИ ХРИСТИЯНСЬКОГО ЖИТТЯ

Шлюб і сім’я 

Ми віримо, що шлюб встановлено Богом, шлюб є сою­зом між чоловіком і жінкою (Бут. 2:18, 24) з метою:

     взаємної допомоги та підтримки (Бут. 2:18; Еккл. 4:9);

    продовження людського роду (Бут. 1:28).

Ми визнаємо, що дошлюбні статеві стосунки є грі­хом і Божим словом засуджуються (Євр. 13:4; 12:16;1Сол. 4:3-5). Згідно Божої настанови відроджені віру­ючі вступають до шлюбу тільки у Господі ( 1Кор. 7:39; 2Кор. 6:14). За Святим Письмом, чоловік може мати одну дру­жину, а жінка — одного чоловіка (Мт 19:4-6; 1Кор. 6:16; 7:2). У випадку смерті чоловіка чи дружи­ни слово Боже не забороняє тому, хто залишився, вступати у шлюб (1Кор. 7:39; Рим. 7:2-3).

Шлюбний союз між особами однієї статі є гріхом і заборонений, згідно Святого Письма (Лев. 18:22; Рим. 1:26-28; 1Кор. 6:9-10).

Ми віримо, що Господь наказує не розлучатися тим, хто вступив у шлюб (1Кор. 7:10-13; Мт 19:6; Мр 10:11-12). Слово Боже дозволяє розлучення тіль­ки за провиною розпусти (Мр 5:32; Мт 19:9).

Шлюб є установою Божою та громадською, тому повинен отримати подвійне підтвердження. Перше полягає в освяченні Божим словом і молитвою (Мр 10:6-9; Ін 2:1-2; Кол. 3:17; 1Тим. 4:3-5), а друге — здійснюється за державними законами (1Пет. 2:13).

Ми визнаємо, що діти в сім’ї є дорогоцінним да­ром Божим (Пс. 126:3-5).

Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей перед Богом та суспільством (Мт 18:6; Еф. 6:4; ІСол. 4:10-12).

Штучне переривання вагітності (аборт) розгляда­ється як вбивство і засуджується як навмисний гріх (1Кор. 5:11; Пс. 138:13, 16).

Ми визнаємо, що людина, яка навернулася до Бога, повинна привести свої шлюбні стосунки у відпо­відність зі Словом Божим, а саме:

   якщо на момент покаяння вона була розлучена, то повинна примиритися і при наявності такої мож­ливості відновити сім’ю (Мт 3:8; Рим. 12:18);

   якщо на момент покаяння вона була у повторному шлюбі, то не повинна розлучатися (1 Кор. 7:12-17; 7:24);

   у випадку, коли на момент покаяння людина була у незаконному шлюбі, вона повинна його узакони­ти (1 Пет. 2:13). 

Свобода християнина та свобода совісті

Ми визнаємо, що свобода християнина — це сво­бода від рабства гріха і смерті (Рим. 6:17-18, 22-23; Гол. 5:1; Ін 5:24).

Ми віримо, що свобода християнина не є приво­дом догоджати тілу та прикривати лихе, а також спокушати немічного у вірі (1Пет. 2:16; Гол. 5:13; 1Кор. 6:12; 8:9; 10:23-24). Тому ми:

   повністю утримуємося від вживання напоїв, що містять алкоголь, від паління тютюну, наркотиків та лихослів’я (1Кор. 3:16-17; 6:10; Гол. 5:19-21; Кол. 3:8);

   утримуємося від задушенини, крові та ідольських жертв (Дії 15:29). Під ідольськими жертвами ми розуміємо все, над чим були здійснені заклинан­ня, шептання, будь-яке ворожіння та гадання;

   в одязі ми дотримуємося євангельського принци­пу: «як належить святим», що відповідає прийнятим стандартам і культурним нормам одя­гу тієї місцевості,  де  мешкає  християнин (1Тим. 2:9-10; Титу 2:3).

Під свободою совісті ми розуміємо свободу хрис­тиянина робити вибір (Ін 6:67).

Ми віримо, що ніхто не має права примусити лю­дину вірити чи не вірити у Бога, виконувати чи не виконувати Його волю, служити Богу чи не служити Йому (Дії 4:18-20; Фил. 3:7; 1 Пет. 5:1-3; 2 Кор. 9:7), і на цій підставі ми не практикуємо хрещення немовлят.

Ставлення до держави та громадські обов’язки

Ми віримо, що «всяка влада від Бога» для захисту добрих та покарання злих (Рим. 13:1-2).

Ми віримо, що Церква Христа не від світу цього (Ін 18:36). Церква, визнаючи своєю Головою Христа, за своєю сутністю не може і не повинна бути під керівницт­вом світської влади; тим більше вона не може і не повинна сама мати світську владу і не може діяти в її дусі та її методами (Мт 20:25-28; Лк 12:13-14).

Ми визнаємо, що Господь наказує нам молитися за правителів, щоб на землі був мир та правосуддя (Єр. 29:7; 1Тим. 2:1-3; Лк 3:12-14).

Ми визнаємо, що християнин повинен бути зраз­ковим громадянином своєї країни та коритися владі «не тільки ради страху кари, але й ради сумління» (Рим. 13:5-7; 1Пет. 2:13-17). Якщо вимоги влади об­межують свободу виконання Божих наказів, ми залишаємо за собою право чинити так, як вчить нас Слово Боже (Мт 22:21; Дії 5:29).

Ми визнаємо, що християни, як громадяни, мо­жуть брати участь в уряді, у виборних органах та громадських організаціях, якщо їхня діяльність не розбігається з принципами Євангелія. Ця участь не повинна бути від імені церкви, вона є власною ініціати­вою особистості (Рим. 16:23; Фил. 4:22).

Християнин і добрі вчинки

Ми визнаємо, що християни зобов’язані через бла­гочестиве життя та молитву сприяти пануванню добра, свободи, справедливості та миру для всіх людей (Рим. 12:17-21; 14:19; 1Кор. 7:21; Фил. 4:8; Євр. 12:14).

Ми віримо, що Бог створив людину для добрих вчинків, які є:

   висловленням подяки Богу за здійснене і подаро­ване спасіння (1Кор. 10:31; Кол. 3:17);

   засобом для сповіщання людям любові Божої (Мт 5:16);

   ознакою живої віри (Як. 2:17).

Ми визнаємо, що християнин повинен працюва­ти, створюючи корисне своїми руками (Еф. 4:28; 2Сол. 3:6-13). Сфера діяльності християнина — це справа його сумління, проте вона не повинна містити насильства та обману (Лк 3:12-14; Мих. 6:8; Мал. 3:5; Як. 5:4).

IX. ПРИНЦИПИ ХРИСТИЯНСЬКОГО СЛУЖІННЯ

Ми віримо, що Ісус Христос збудував на нашій землі Свою Церкву (Мт 16:18). Церква є: 

  • ДІМ БОЖИЙ (Євр. 3:6), ХРАМ (Еф. 2:21), ОСЕ­ЛЯ Бога на землі (Еф. 2:22). Характерним для Церкви як будівлі є міцність, чистота та порядок (1Кор. 14:33-40); 
  • НАРОД   БОЖИЙ (Єз. 34:31; Ін  10:11; 1Пет. 2:9-10). Характерним для Церкви як на­роду є дисципліна (Ін 10:5) і зростання (Ін 17:20); 
  • ТІЛО  ХРИСТА  (1Кор. 12:12-31;  Кол. 2:19; Еф. 1:21-22). Характерним для Церкви як тіла є єдність (Ін 17:21), здоров’я (Титу 1:13) і ріст (Еф. 4:13; Кол. 2:19); 
  • НАРЕЧЕНА ХРИСТА (2Кор. 11:2; Еф. 5:27). Характерними для Церкви як для нареченої є покора (Еф. 5:24), приготування (Об. 19:7) і очіку­вання (Мт 25:6,13). 
  • СТОВП І ПІДВАЛИНА ПРАВДИ (1Тим. 3:15). Характерним для Церкви як стовпа і підвалини правди є збереження, ствердження та проголо­шення у світі Божої Правди.

Для досягнення цих важливих цілей, для виконан­ня цієї багатогранної праці Бог запровадив у Церкві Свій божественний порядок і ставить Своїх служи­телів.

Служителі Церкві

Ми визнаємо, що Господь ставить на служіння у Церкві відповідних служителів (Еф. 4:11-12; 1Кор. 12:28):

Ø                Пасторів (пресвітерів)

Господь посилає «бажання служіння» (1Тим. 3:1) та відповідні дари (1Тим. 3:2-7). Церква, визнаючи їх, на основі вимог Слова Божого вибирає для служіння. Після успішного випробування (1Тим. 3:10), терміном до одного року, вони посвячуються на служіння через молитву церкви і покладання рук старших служителів за принципом «більший меншого благословляє» (Євр. 7:7).

До кола прав і обов’язків пастора (пресвітера) входить:

  • виконувати священнодії (хрещення, Вечерю Гос­подню,  молитви молодими, що вступають у брак,  над дітьми, молитву з єлеєпомазанням над хворими, похорон, рукопокладення, посвячення домів молитви та інше); 
  • навчати здорової науки (Титу 2:1) 
  • дисциплінувати (2Тим. 4:2-4);
  • пильнувати і пасти (Дії 20:28); 
  • підтримувати немічних (Дії 20:35); 
  • піклуватися про кожного (1Сол. 2:7 ); 
  • подавати церкві взірець (1Пет. 5:2-3; 1Тим. 4:12 ); 
  • головувати на членських зібраннях і виконувати їхні рішення (Дії 15:7, 13).

Зразком для кожного пастора у його служінні у Церкві є Ісус Христос — Пастир Добрий (Ін 10:11; 13:15,17; Євр. 12:2; 1Пет. 5:4).

Ø                дияконів

яких обирає Церква з-поміж братів (Дії 6:3), осо­бисті якості яких відповідають вимогам Святого Писання (Дії 6:3; 1Тим. 3:8-12). Після успішного закін­чення випробування (1Тим. 3:10) служителі звершують у Церкві молитву посвячення із покладанням рук (Дії 6:6).

Служіння диякона (за визначенням апостолів — Дії 6:2) — це служіння «при столах»:

  • «стіл матеріальних потреб» передбачає:

    збирання добровільних пожертвувань (1Кор. 16:1-4);

    роздавання щоденних потреб (Дії 4:35);

    турбота про вдів, сиріт, хворих (Гал. 6:10).

  • «стіл Вечері Господньої»

   готувати  хліб  і вино та  накривати  стіл (Лк 22:8-9);

   допомагати пастору у звершенні Спомину у Церкві, розносячи хліб і вино;

   звершувати Спомин по домівках;

   за дорученням пресвітера церкви звершувати інші духовні треби.

Ø                учителів (проповідників)

Проповідники та вчителі — це власне ті люди, які покликані проповідувати і навчати на богослужіннях (1Тим. 4:13; 2Тим. 4:2). Вони повинні бути обізнані у вченні Святого Писання (2Тим. 3:15) і самі тримати­ся здорової науки (1Тим. 4:16 ).

Що ж стосується євангельської чистоти їхніх повчань, вони знаходяться у повній залежності від братерської ради та всієї церкви (Мт 7:15; Кол. 2:8; 1Ін 4:1; Об. 2:2).

У випадку відхилення проповідника від євангель­ського вчення, він повинен бути відсторонений від служіння (Гал. 1:8; Рим. 16:17-18; 1Тим. 6:3-5).  

Ø                благовісників (місіонерів)

Для виконання духовної праці у Своїй Церкві Христос ставить пасторів, дияконів, вчителів (пропо­відників). А для виконання духовної праці поза Церквою — поширення Царства Божого до «краю землі» Христос посилає Своїх послів — благовісників (місіонерів) — Ін 20:21.

Істинних місіонерів колись і сьогодні: 

  • кличе Господь через Церкву: «Відділіть Мені Варнаву та Савла на справу, до якої покликав Я їх!» (Дії 13:1-2); 
  • посилає Церква з постом, молитвою та благословінням (Дії 13:3); 
  • веде Дух Святий: «Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли...» (Дії 13:4); 
  • закінчивши справу, повертаються до Церкви, «звідки були  благодаті  Божій  віддані  на  діло...» (Дії 14:26); 
  • звітують Церкві «... як багато вчинив Господь із ними і що відкрив двері віри поганам» (Дії 14:27);

Отже,

правдиві Христові місіонери завжди посилають­ся Церквою з постом і молитвою, працюють із благословенням церкви і для церкви або ж для відкрит­тя нової церкви. 

Права та обов’язки членів Церкви

Ø                Права:

Ми визнаємо, що кожен член Церкви Христової має певні права: 

  • брати участь у Вечері Господній «Це робіть на Спомин про Мене» — Лк 22:19-20; 
  • любити за прикладом Ісуса Христа — «Я власне життя віддаю... Ніхто в мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його...» — Ін 10:17-18; 17:19; 
  • брати участь у членських зібраннях; 
  • бути обраним на служіння — «виберіть з-поміж себе...» — Дії 6:3; 
  • духовно зростати — «ростіть у благодаті та пізнанні Господа...» — 2Пет. 3:18; 
  • бути дітьми Божими — «дано владу дітьми Бо­жими статися...» Ін 1:12-13; 1н 3:1-2; 
  • вірити і страждати — «бо вчинено вам... не тіль­ки вірувати в Нього, але і страждати за Нього» Фил. 1:29.

Ø                Обов’язки:

Ми визнаємо, що на кожного члена Церкви покладаються певні обов’язки: 

  • читати Слово Боже: «Дослідіть-но Писання» — Ін 5:39; 
  • щиро, нелицемірно любити один одного:  «Лю­біть один одного...» – Ін 13:34-35; 1Ін 4:7; 1Пет. 1:22. Це любов – як  обов’язок;
  • молитися: «Просіть, і дано буде вам»  – Лк 11:9; Мт 18:19;
  • жити інтересами Церкви: «Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!» Рим. 12:15; 
  • відвідувати зібрання: «Не залишаймо збору сво­го» – Євр. 10:25;
  • брати участь у матеріальному служінні: «Бе­ріть участь у потребах святих» –  Рим. 12:13;
  • виконувати заповіді Господні: «...заповіді Мої зберігайте» Ін 14:15; 
  • служити один одному: «Служіть один одному тим даром, якого отримав» — 1Пет. 4:10; Гал. 6:2; 
  • жити згідно з Христовим Євангелієм: «Нехай світить ваше світло перед людьми...» – Мт 5:16; Фил. 1:27; Еф. 5:2.8; Кол. 4:5; 1Пет. 2:12;
  • поважати служителів: «..Нехай будуть наді­лені подвійною честю...» — 1Тим. 5:17;  
  • акуратно вести особисте життя: «Поводьтеся так, як поводився Він» — 1Ін 2:6;
  • смиренно приймати докори, настанови, пока­рання: «Слухайтеся ваших наставників і коріться їм...» Євр. 13:17; 1Пет. 5:5. 

ЦЕРКОВНА ДИСЦИПЛІНА

Ми визнаємо, що церковна дисципліна базується на трьох підвалинах:

Ø                Виховання

«…Щоб знав, як поводитись у Божому домі...»   — 1Тим. 3:15.

Досягається :

  • проповідями  «Проповідуй Слово»  — 2Тим. 4:2; 2Тим. 3:16-17;
  • виховними бесідами «Допоминайся вчасно-невчас­но" — 2Тим. 4:2;
  • навчанням «Наказуй оце та навчай!" — 1Тим.4:11-13.

Ø                Упорядкування

«...Напоумляйте непорядних, потішайте малодушних, підтримуйте слабих, усім довготерпіть! " — 1Сол. 5:14.

Засоби:

  • докори — «докоряй» 2Тим. 4:2; 
  • картання — «картай перед усіма» 1Тим. 5:20; 
  • заборону — «забороняй» 2Тим. 4:2; 
  • переконання — «переконуй з терпеливістю та наукою» — 2Тим. 4:2.

Ø                Дисциплінування

«...Покарати ми готові всякий непослух...» — 2Кор. 10:6.

Засоби: 

  • замітка – «зауважте такого» 2Сол. 3:14; 
  • виключення — «вилучіть з-поміж себе...»  1Кор. 5:11-13.

Замітка у Церкві передбачена для тих членів, які допустили конкретні прогріхи і не піддаються за­ходам виховання та впорядкування. Термін замітки може бути декілька місяців, протягом якого людина повинна усвідомити свою провину, впокоритись і пока­ятись. Під час перебування на зауваженні вона позбавляється права участі у Вечері Господній і членсь­ких зібраннях. Слово Боже радить таку людину «не мати за неприятеля, але напоумляти, як бра­та...» — 2Сол. З:15.

У випадку покаяння замітка знімається, а у випад­ку непокори — особа підлягає виключенню (Як. 4:6). 

Виключення із членів Церкви застосовуєть­ся до тих членів, які вчинили явні гріхи: 

  • відпали від віри (1Тим. 5:8; 2 Кор. 6:14-15); 
  • вчинили гріх блуду чи перелюбу (Євр. 13:4); 
  • захопились єретичними науками (Титу 3:10); 
  • за  розділення (Рим. 16:17-18); 
  • впертість і непокора у час замітки (1Кор. 5:13).

Виключена людина позбувається всіх прав члена Церкви, а також публічної молитви у богослужінні, крім молитви покаяння. Повторне прийняття (відновлення) виключеного у члени Церкви можливе при наявності покаяння та визнання своєї провини перед Церквою (2 Кор. 2:6,11), а також при відповідних змінах у вчинках («принесення достойних плодів покаяння») (Мт 3:8).

Усе це робиться з метою виправлення і з турбо­тою про спасіння його душі. 

Ставлення до прогріхів брата

Ми дотримуємося біблійного порядку та послідов­ності:

Коли бачиш брата свого, що грішить гріхом не на смерть... — 1Ін 5:16

  • молися за нього

Коли прогрішиться проти тебе твій брат... Мт 18:15-17

  • вкажи йому наодинці, якщо не послухає —
  • скажи при свідках, якщо не послухає —
  • скажи Церкві, якщо не послухає —
  • хай буде, «як поганин і митник», з яким не спілкуватись і не вітатись (2Ін 1:10). 

Молитва

Ми визнаємо, що молитва — це спосіб звернення до Бога з усіма потребами, подяками та бажаннями (1Тим. 2:1-2).

МОЛИТВА     це   запашність   для   Бога (Вих. 30:34-38; Пс. 140:2).

Вона повинна звершуватись: 

  • в ім’я Ісуса Христа — Ін 16:23-24; 14:13-14; Еф. 5:20; 
  • із вірою — Мр 11:24; Як. 1:6-7; 
  • у мирі з усіма — Мр 5:23-25; Мр 11:25-26; 
  • по волі Божій — Лк 22-42.

Молитися можна не залежно від обставин, у будь-якому місці та положенні тіла: 

  • на колінах — Лк 22:41; Еф. 3:14; 
  • стоячи — Ін 11:41; 
  • сидячи — Дії 16:24-25; 
  • лежачи — 2Цар. 20:2; 
  • у безвиході — Йони 2:2; Лк 23:33-34.

На   богослужіннях   молитви   звершуються переважно на колінах (Дії 20:36) і стоячи.

Молитися можна 

  • наодинці (Мт 6:6; Дії 10:9)
  • спільно (Дії 1:14; 4:24),
  • розумом (1Кор. 14:15; Лк 18:41)
  • духом (Рим. 8:26; Лк 10:21).

Особливі молитви звершує священнослу­житель при виконанні ним священнодій: 

  • Спомин смерті Господньої (Мт 26:26-28); 
  • молитва благословіння дітей (Лк 2:28; Мр 10:16); 
  • молитва над хворими (Як. 5:14-16). 
  • рукопокладання (служителів, нових членів, моло­дої пари); 
  • посвячення домів молитви.

Молитва Господня «Отче наш» є зразком молитви, яку Ісус Христос залишив Своїм послідовни­кам (Мт 6:9-13). 

ПІСТ

Ми визнаємо, що піст не є засобом покорити Бога, а виявом покори перед Богом (2Хр. 7:14) і засо­бом особистого очищення. 

Правдивий піст супроводжується: 

  • належним приготуванням — Іс. 58:3-7; 
  • читанням Слова Божого — Єр. 36:9-10; 
  • молитвою — Дан. 9:3-8; 
  • визнанням гріхів — Неєм. 9:1-2; Йони 3:8; 
  • наверненням — Йоіля 2:12-13; 
  • добровільним утриманням:

   - від їжі — Йони 3:7; Лк 4:2;

   - від статевих стосунків — 2Кор. 7:5. 

Піст повинен мати конкретну мету Йони 3:5; Мт 17:21. 

Постити можна: 

  • індивідуально  Лк 2:37;
  • групами — Мр 2:18; 
  • Церквою Дії 13:1-2; 
  • усім народом Суд. 20:26; Йоіля 1:14.

Матеріальне служіння

Матеріальне служіння є важливою часткою життя християнина, а також його служінням Богові, Церкві, людям.

Мотиви для матеріального служіння: 

  • приклад Ісуса Христа (Мр 10:45): усе життя Ісуса Христа відзначалося даванням, і християнин повинен наслідувати це; 
  • любов (1Кор. 13:3) і відповідальність (Мт 28:19-20) є основними чинниками в матеріальному служінні 
  • бажання прославити Бога (Кол. 3:17) та послу­жити ближнім — це основний мотив давання 
  • вдячність  Богові — Мт 5:45; Як. 1:17.

Способи матеріального служіння: жертвувати

  • найперше самих себе — 2Кор. 8:5 
  • добровільно та щиро — 2Кор. 8:2; 9:5, 11; Лк 21:3-4; 
  • пропорційно та систематично — 1Кор. 16:2; 2Кор. 8:12; 
  • невимушено та смиренно — Мт 6:1-4; 25:31-46.

Зразки матеріального служіння: 

  • як акт поклоніння і служіння Богові — Бут. 4:4; Повт. Зак. 26:1-11; Фил. 4:11-18;
  • як вияв власного зобов’язання перед Богом — Бут. 4:4; Суд. 11:30-31; 1Сам. 1:11. 
  • пропорційне давання:     

   -   десятина — Бут. 14:20;     

   -   вдовина лепта — усе, що маєш:  Мр 12:42-44;     

   -  згідно з матеріальними статками — 1Кор. 16:2; 2Кор. 8:12; 

  • гостинність — Дії 2:46; 9:43; 10:6; 16:34; 18:2; 21:8-16; 
  • турбота про власну родину — 1Тим. 5:8; 
  • турбота про нужденних — Гал. 2:10; 6:10 
  • регулярне  «Першого дня в тижні нехай кожен з вас відкладає в себе та збе­рігає, скільки має змоги..." 1Кор. 16:2 
  • спільне — «кожен із вас»; 
  •  приготоване — «нехай відкладає собі та зби­рає»;
  • відповідно до того, «як ведеться кожному».
Интересная статья? Поделись ей с другими: