Ви тут:: Бібліотека Cлово свідчення Свідоцтво : Життя без Бога - «безупинний суїцид» I 13 червня 2010
 
 

Банер
 
 
 
 

Свідоцтво : Життя без Бога - «безупинний суїцид» I 13 червня 2010

e-mail Друк PDF

Але потім почалося інше життя – вулиця. Юнацький запал вимагав самовираження, потроху втягнувся у паління, почав попивати спиртні напої і звичайно з’явилася музика, що, власне, і виховала мене.

«Життя – мерзота» – от девіз тієї пори. І дійсно дуже багато речей сприймалися, як слова пісні Єгора Лєтова : «...Очень трудно убегать с автоматом на плече, бумерангом в голове и с мишенью на спине».

Рамки буденності, у котрі неможливо було втиснути душу, що жадала наповнення, тиснули, наче ярмо. Що робити і як робити? – на ці питання відповідей у мене не було. Кумирами того часу були Лєтов, Башлачов, Сід Вішез, Джим Моррісон, Янка Дягільова та інші люди, котрих поєднувало одне – усі вони сповідали суїцид як стиль життя. Пісні «Непрерывный суицид для меня», «Нет будущего», «Вечная весна в одиночной камере», можна сказати, формували світогляд.

Це був початок 90-х. У країні панував хаос, мене, що тільки-но вступив до інституту, цікавило все нове, а цього нового було ох як багато. Найновішим та доступнішим у фінансовому плані були наркотики і всілякі псевдофілософські течії, що ті ж-таки наркотики проповідують. Як мене тоді захоплювали яскраві й короткі життя моїх кумирів!

Тим часом моє життя дуже скоро перетворилося на заробляння на «кайф». Знаходячись у нормальному стані, я почував себе дуже погано, потрібна була «родзинка» життя. Інтерес у житті залишився один – гроші. Природно, при такому «розкладі» від мене відвернулися та невеличка решта друзів, яких я ще не обдурив, не «кинув». Самотність у юрбі людей – найогидніше почуття на світі. У стані дурману я ховався вже не від світу, а від себе. Бажання жити не було, а йти, не «ляснувши дверима», не хотілося.

Дуже часто в інституті до мене підходили різні люди, що пропонували розповісти про Ісуса Христа. Мені й хотілося їх послухати, але я був зайнятий або був із тими, у чиїх очах боявся стати смішним.

Так я раз за разом відвертався від життя. Вир гріха не має дна, і я тонув. Не буду описувати всю мерзоту, що творив тоді : якщо ти хочеш про них прочитати, відкрий Послання до римлян – там у першому розділі усе це докладно описується, за дві тисячі років нічогісінько не змінилося.

«Я не могу сказать «прости» не потому, что гордость мне мешает, –

Я гордость потерял, когда иглу искал чтоб

уколоться...

Я не могу сказать «прости» – не потому, что стыдно за

грехи, –

Я стыд свой потерял, когда иглу искал, чтоб

уколоться...

И совесть по ночам не мучает меня, –

Я совесть потерял, когда иглу искал, чтоб уколоться...

Надежда мне нужна, не вижу я её, –

Надежду потерял, когда иглу искал, чтоб уколоться...

Не верю ни во что, никто не верит мне, –

Я веру потерял, когда иглу искал, чтоб уколоться...

Любить я не могу, нет рядом никого, любовь я

потерял, когда иглу искал, чтоб уколоться...

Мне некуда спешить, меня никто не ждёт, я дом свой

потерял, когда иглу искал, чтоб уколоться...

В душе моей темно, она горит и жжёт, и силы нету не искать иглы, чтоб уколоться...

Но есть ещё Христос, Его любовь сильна, Он видит всё, Он знает все печали.

Ты можешь всё вернуть, что потерял, тогда, когда иглу тебе подали!»

Цей вірш, що належить перу одної християнки, якнайкраще відображає мій стан у той час.

У 1997-му потрапив до в’язниці. Там виявилося не так уже й погано. Зі мною трапилося найстрашніше – мені сподобалося беззаконня. Те, від чого люди, що не сиділи, з презирством відвертаються, там вважалося верхівкою «крутості». Так почався другий етап мого життя. Усі розповіді про порядність закінчуються там, де починається шкурний інтерес. А ним може бути у в’язниці що завгодно, але, звичайно, найчастіше це горілка або наркотики. Тюремні старожили говорять, що наркотики з'їли блатний світ. Один раз, потрапивши до лікарні, що знаходилася в іншій зоні, мені до рук потрапила книга Джоша Макдауела «Не просто Тесля». У той час моя голова була забитою різною каламуттю – Блаватская, Кастанеда, Андрєєв і багато іншої бурди подібного роду. Християнство для мене представлялося однією великою аферою на кшалт фінансових пірамід. Мені здавалося, що розумна верхівка «застёгивает недалёкому клиру шлем» і з цього живе.

Перше, що мене шокувало – це концепція того, що за все у цьому світі потрібно платити і не тільки в цьому, але й у тому теж. Як усе виявилося просто –покласти своє життя до ніг Того, Хто за нього вже сплатив! Це не укладалося в моїй голові. (Як тут не згадати Наамана з його дамаськими ріками). Ще і з Воскресінням щось «не зросталося». Але тут я прочитав, як вмерли Апостоли! Більше інших мене вразив Павло. Розумний, освічений чоловік, на мій погляд, не міг віддати життя за фікцію. Але тоді виходило, що він дійсно бачив Ісуса!

І ще виникло питання про Трійцю. Тоді я його просто відставив. Мені не зрозуміло було концепцію Святого Духа. Повернувшись до себе на зону, я почав спілкуватися з одним земляком, у якого дружина була віруючою. Ми на багато питань не знаходили відповідей, і не було, до кого звернутися по допомогу. Вірніше, було, але ми не знали цього. У той час саме вийшла амністія. Мені мій товариш і говорить: мовляв, ти молися – і Бог допоможе, хоча це було абсолютно неможливо. І Бог допоміг!

Проте, вийшовши на волю, перше, за що я взявся, була пляшка пива. Але й тоді Бог не залишав мене. На волі я познайомився з євангельськими віруючими і став навіть заходити до них на зібрання. Мені дуже подобалася атмосфера, що панувала там. При цьому я сам змінюватися не хотів, не бачив у цьому особливої необхідності – адже я не колюся, не краду, не задіяний в аферах, та ще й у Церкву ходжу! Те, що я блудив, пив, курив – щодня оголошуючи себе своїми гріхами ворогом Богу, мене мало хвилювало, тим більше, що з кафедри я чув проповіді на «актуальні» теми – як досягти матеріального благополуччя, як бути успішним, як стати лідером і т.д.

Через місяць і сім днів у п’яній бійці я убив людину (як потім виявилося, його до склянки привів син-наркоман). Мені дали 12 років в’язниці. Так почався наступний етап мого життя. В’язниця вже стала рідною оселею. Усе, що там відбувалося, уже не дивувало, навпаки, здавалося, що все те, що відбувалося до цього, було неправдивим і нереальним. Думок про волю не було, адже стаття в мене була «дзвінковою», тобто без будь-яких пільг. Усе для мене виявилося якнайкраще.

Я потрапив на роботу до ливарного цеху, а звідти – до тех. відділу, працювати з паперами. Люди, з якими я спілкувався, не мали нестатку ні в чому. Горілка, наркотики – усе було доступно. Але на роботі я зіткнувся з віруючими. Найголовніше, що для мене зробили ці люди – вони не стали розповідати мені про те, який я поганий! Мене запросили до молитовної кімнати. Уперше потрапивши туди, я був вражений, наскільки різні люди там зібралися. Жоден із них не відповідав моїй уяві про порядність. «Ні, хлопці, мені з вами не по дорозі», – подумав я і на два роки пішов з церкви.

Увесь цей час Хтось невидимою рукою охороняв мене від зла та беріг моє життя, яким я не цінував. У матеріальному плані в мене було все, й нестатку я не відчував ні в чому, крім... Я сам тоді не знав, окрім чого. Слава Богу, що Він дав мені віруючих колег, які постійно обговорювали Біблію. Я, щоб підтримувати з ними розмову, теж мусив читати її.

Жодне слово, що виходить з Його вуст не лишається без плоду. І ще : віра від слухання, а слухання – від Слова Божого – це я перевірив на собі! Якщо ти читаєш Біблію і нічого не розумієш, то ти не самотній – я теж не розумів. Але Слово Боже живе та дієве, навіть якщо ми цього не бачимо і не відчуваємо. Воно робить у нас зміни.

У 2001-му, на Різдво, я лежав і читав фантастичний роман. До мене зайшов мій колега і запропонував сходити на зібрання, та я відмовився. Усе-таки він настояв на своєму. Який великий це дар – з терпінням і лагідністю вміти настояти на своєму!

Так я потрапив у церкву, і тоді почався головний етап мого життя! У цей день проповідував пастор нашої Церкви. Ні я, ні він зараз не можемо згадати, про що він тоді говорив, але в той день Бог поставив мене на коліна перед Хрестом! Це був день мого другого – головного –народження!

Життя з Богом... Чесно кажучи, я уявляв його по-іншому. Нічого епохального, всупереч моїм очікуванням, не відбувалося. Небеса не відкрилися, Голосу не було. Непорядочок! Почали опускатися руки. Але знову Бог підтримав мене через братів. Дійсно, немає нічого краще, ніж жити братам разом!

В. Чижський та Віка, скоро будет ЧижськоюТюремна церква – це особливий організм, ні з якою іншою з нині існуючих громад її порівняти не можна. Усе завжди на очах : ти живеш або по-християнськи, або ні. Удавати довго не вийде, багато хто не йде до Бога, а «потрапляє» до Нього. Час – ось показник нашого покаяння! Дні йшли, і Бог змінював саме ставлення до життя.

За цей час дуже багато чого в мені змінилося, при цьому моїх зусиль у цих змінах немає. Просто дуже часто потрібно всупереч своїм бажанням приймати рішення, від яких залежить іти далі чи залишитися на місці. Були падіння, але це не вело до смерті, адже було й покаяння. Одного не було за весь цей час – порожнечі в душі! Цю порожнечу Бог заповнив Собою!

З’явилися відповіді на багато питань, хоча самих питань стало більше. Самітності теж нема – не може бути з Богом самітності! «Не залишу вас сиротами», – це мої улюблені слова Христа!

На фото: Володимир Чижський і Вика (незабаром буде Чижською) з дітьми.

Але це вже наступна історія...

Переклад з російської Михайла Дорофеєва

Интересная статья? Поделись ей с другими: